Навіґація за темамиЯк користуватись

Аби зрозуміти становище українських земель у контексті західноевропейської політики початку ХХ століття, варто звернутися до праці «Рік 1918. Київ» Дмитра Донцова — фігури, безумовно, значущої для України. Особливість книжки полягає в тому, що вона не є суто мемуарним джерелом, позаяк це не спогади, а передовсім щоденникові нотатки, нерідко писані, як зазначає автор, «уночі, похапцем, що зумовив тодішній скажений темп життя». А темп справді був прискорений, пов’язаний із державотворчими процесами та складними міждержавними відносинами: проголошенням незалежности, війною із РСФРР, перебуванням консула США Дуґласа Дженкінса в Києві (грудень 1917–1918), визнанням незалежности України з боку Франції (21.12.1917–03.01.1918), визнанням України з боку Великої Британії (23.12.1917–5.01.1918)...
Дискурс довкола ідеї Европи творено принаймні від кінця Другої світової війни; найвиразніше його можна простежити за декілька десятиліть перед та після заснування Европейського Союзу. Цей дискурс породив багато досліджень і коментарів: про «ідею Европи» написано десятки книжок, сотні, як не тисячі, статтей. Утім, більшість розвідок (якщо оминути банальності й публіцистику) присвячено політиці й економіці, натомість інтелектуальній історії та літературі уваги перепало набагато менше. Практично обійдено специфічну проблему стосунків України з Европою; це, великою мірою, засвідчує складне становище україністики як царини: з одного боку, на Заході її традиційно представлено вузько, а з другого – упродовж майже цілого XX століття Україна була вкрай обмежена в контактах із західним світом.