Навіґація за темамиЯк користуватись

Усталеним є цілковите нерозуміння верховенства права як ідеї передовсім про розумність правового реґулювання, втілення в ньому здорового глузду як такого, забезпечення ліберальної проґресивности норми права порівняно з деякими умовиводами, що панують у суспільстві. Саме тому судді мають бути не лише «навчені»; вони мають бути одними з найрозумніших людей, водночас здатних опанувати складні юридичні конструкції, із живим і проґресивним мисленням, спроможним осягнути навіть первинно цілком особисто несприйнятну ідею. Під час звершення правосуддя суддя має перетворюватися на мислячу машину найвищого класу, здатну в інтересах справи на певний час забути про власні уявлення й особливості сприйняття,аби предмет дослідження підкорився йому повною мірою із найоб’єктивнішим,справедливим результатом
Нове варварство намагається наступити саме там, де плівка модерної цивілізації була занадто тонка. З енергією, гідною кращого застосування, пострадянські еліти витрачають на демодернізаційну творчість швидковитратний ресурс часу своїх суспільств. Економіка за демодернізованої системи влади зазнає «загустіння», витворюючи великі неповороткі повільні інституції. Модерне підприємництво загнано в малозначущий уклад, а державні корпорації – або й приватні, але створені з метою паразитування на бюджеті та державному майні – стають основним каналом отримання і перерозподілу благ. Одержувачі благ, нездатні до самозайнятости, – це сформовані клієнти, напівзалежні, атомізовані суб’єкти, які не відчувають великої потреби у громадських та економічних правах.
Продюсери та журналісти, автори цих передач, у приватному житті всі ліберали, відпочивали в Тоскані й мали цілком европейські смаки. Коли я запитував, як їм удається погоджувати фахове й особисте життя, вони дивилися на мене як на дурника і відказували: «За останні двадцять років ми пережили комунізм, у який ніколи не вірили, демократію, дефолти й мафіозну державу та олігархію, розуміючи, що все це ілюзії, що це все піяр». Вираз «це все піяр» став улюбленою фразою нової Росії, мої московські колеґи були сповнені відчуття своєї водночас цинічности й просвітлености, у якомусь сенсі «поза вірою». Дисидентів совєтської доби, борців із комунізмом, вони вважали за наївних мрійників, а мої західні вподобання, прихильність до туманних понять на кшталт «прав людини» та «свободи», відкидали...
Корупція, тобто використання влади для особистого збагачення – вдячна тема для популістів. Вона – корупція – дедалі дужче дратує суспільство, багатомільярдні цифри розкрадань і розкішні маєтки можновладців спричиняють заклики до посилення покарань. Але чи можна у такий спосіб справді позбутися корупції? Чи може постати в Україні влада, здатна на це? А навіть якщо так, то чи не буде вона ще гіршою за корумповану? Нарешті, якщо просто «висмикнути» корупцію з нашого життя, то чи стане воно кращим? Почнімо з останнього. Уявімо, що від завтра хірург більше не пропонує вам сплатити за операцію. І живе на ті кілька тисяч гривень, які йому платить держава? Ні, звісно! Більш-менш кваліфікований фахівець або піде до платної клініки, або поїде за кордон, тож і вам доведеться йти або їхати за ним, але
За опертя нинішній соціяльній системі править особливий культурно-антропологічний тип "совєтська людина", адаптована до тоталітарної системи, навчена існувати всередині корупційної держави, а отже - і самі механізми знижувальної адаптації. Сама наявність такого шару значень, уявлень і відповідних регуляторів поведінки передбачає відсутність еліти в значенні авторитетної групи, джерела інновацій чи підтримки взірця, тванистість суспільної свідомости й ритуалізм суспільного життя, наявність доволі примітивних способів підтримання цілісности – через повсякчасне продукування постатей "ворогів" (чеченських бандитів і терористів, НАТО, турецьких спецслужб, олігархів, фінансово-політичних кіл Заходу, продажних демократів тощо) та періодична потреба у вожді...