Навіґація за темамиЯк користуватись

Нація — неоднозначне поняття. Воно може слугувати історичному поступу, а може бути небезпечним. З одного боку, воно консолідує людей і надихає їх на великі звитяги, а з другого — в ім’я нації було вчинено чи не найжахливіші злочини в історії людства. Щоправда, у ХХ сторіччі в цьому з поняттям нації доволі вдало конкурувало поняття соціяльно-політичного класу. Бенедикт Андерсон стверджує, що нації — це завжди вигадані спільноти. Втім, суспільна фантазія аж ніяк не безплідна. Часто-густо вона вельми продуктивна. Її витвори живуть сторіччями, збагачуючи людську культуру й залишаючи нам таємничі вказівки щодо нашого майбуття. Проте суспільна свідомість здатна і на жахливі вигадки. Яскравим прикладом такого монструозного фантазму є Російська імперія в усіх її реінкарнаціях...
Про російського Ґедройця надалі можна лише мріяти. А тим часом варто пам’ятати, що історія, навіть вільна від національного наративу, залишається полем ідеологічної боротьби. Навіть позірно нейтральні статті часто-густо пропонують оновлені концепції України в російській сфері впливу. Із критикою українського національного наративу мені доводилося виступати не раз, але думаю, що сьогодні не варто обмежуватися тільки критикою. В Україні вже маємо фахових критиків національної історіографії, але від них (від нас) надалі немає альтернативних пропозицій, критичної маси переконливих досліджень, написаних із інших, ніж дещо змодернізований класичний позитивізм позицій. Не менш істотним видається і питання: а чи не час узятися за деконструкцію імперії?..