Навіґація за темамиЯк користуватись

Від Шевченка шляхи двох літератур остаточно розходилися, вже була очевидною різниця між ними. Звичайно, все, що Бєлінський аналізував, він підтягував до своїх уявлень, зважав, наскільки літературні твори відповідали його очікуванням. Якщо не відповідали, то це відкидалося, і не останньою чергою тому, що це – українськомовні тексти. Він цьому зовсім не симпатизував, тому-то для всіх була очевидна – на Заході і для компетентних науковців тут – оця некоректність приписування Бєлінському позитивної рецензії із «Отечественных записок» на «Кобзар» 1840 року, яка абсолютно не відповідала поглядам критика. Але ці ідеологічні ігрища оголилися вже тепер, коли ми бачимо повний корпус критичних відгуків на Шевченка – прижиттєвих та року по смерти поета.
До «Критики» у нас не було трибуни, яка уможливлювала би солідну інтелектуальну дискусію. Те, що «Критика» і сьогодні наголошує: потребу критичного мислення, переосмислення, — то вона якраз реалізувалася. Видань такого штибу не було і, на жаль, досі немає (сумно, але це факт). Великою таємницею є те, як в Україні пробитися до читача. Яка повинна бути ринкова модель? Це мене непокоїло ще до створення «Критики» і було однією з причин, чому я довго відмовлявся від цієї ідеї. Українське суспільство занадто атомізоване, і навіть якщо є достатня кількість читачів, які потребують такого видання, то вони занадто розсіяні, країна величезна. У нас освічених споживачів української літератури не менше, ніж у Словенії, Словаччині чи Естонії споживачів їхніх літератур...

Сторінки5