Навіґація за темамиЯк користуватись

Історична політика, або ж політика пам’яті, в Україні цікавить, мабуть, кожного: лєнінопади, перейменування вулиць і міст, нові меморіяли, нові урочисті дати, нові герої, реставрація або «відновлення» храмів… Хто ж саме і як «керує» пам’яттю: президенти, міністри, місцеві еліти? Чи був у трьох попередніх президентів України чіткий план щодо історичної політики чи вони діяли ситуативно? Чи є такий план у когось іншого? Історики (політологи, культурологи, журналісти, публічні діячі) шукають відповідей на ці запитання. Вони вже чверть століття палко сперечаються, пишуть статті й книжки, висувають нові — іноді вельми конспірологічні — теорії, звинувачують владу, підтримують владу… Свій внесок у дискусії зробив культуролог Олександр Гриценко...
Сьогодні студент може оцінити й коректність означення, до якого вдається п. Їльґе, Ради сеньйорів як «органу, створеного, щоб виконувати дорадчу функцію для уряду Стецька» – для цього досить пригадати, що Українське Державне Правління («уряд Стецька») було за складом переважно бандерівським, а Рада сеньйорів – переважно мельниківською, тож виконанню дорадчої функції перешкоджали ідеологічні та політичні суперечності й конфлікт ґенерацій. Досить просто почитати свідчення учасників подій, згідно з якими Раду сеньйорів створювали як передпарламент (як згодом і Українську Національну Раду в Києві та Львові й Українську Головну Визвольну Раду), щоб переконатися: все було якраз навпаки, ніж уважає п. Їльґе, бо, за задумом, саме уряд мав виконувати певні функції для Ради.
2–6 вересня 2005 року в Києві пройшла міжнародна конференція «Совєтський тоталітаризм в Україні: історія та спадщина», що її влаштував у рамках своєї науково-дослідницької програми київський Інститут Критики спільно з Українським науковим інститутом Гарвардського університету і Держкомархівом України за організаційної підтримки часопису «Критика» та за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», Програми наукових обмінів ім. Фулбрайта, Центру російських і евразійських студій ім. Дейвісів Гарвардського університету, Української федеральної кредитної спілки «Самопоміч» у Нью-Йорку, Фонду катедр українознавства, Французького культурного центру та Польського інституту в Україні, а також посольств Італії, Польщі, США і Франції.