Навіґація за темамиЯк користуватись

Творчість Олександра Потебні вже не раз було розглянуто в контексті української інтелектуальної традиції (починаючи від статтей Ієремії Айзенштока, Леоніда Білецького першої половини 1920-х років та монографії Костянтина Чеховича початку 1930-х років); особливо цікавими і важливими серед опублікованих в минулі десятиліття здаються праці Юрія Шевельова, Андрія Даниленка, Сергія Вакуленка. Специфіку ідей Потебні, які з’явилися на стику романтичного та позитивістського етапів розвитку гуманітарного знання, пов’язаних зі змінами у контексті культурного та наукового розвитку 1860–1880-х років, можна повно та адекватно реконструювати лише з урахуванням цього відкладеного визнання реінтерпретації його ідей у новому, післяреволюційному соціюмі 1920–1930-х років.
Василь Лісовий прийшов до Інституту філософії Академії наук із філософського факультету Київського університету. Тут уже пройшли аспірантуру і працювали його університетські колеґи, яскраві й обдаровані Анатолій Артюх, Сергій Васильєв, Федір Канак, тут завдяки тодішньому директорові Павлу Васильовичу Копніну панувала атмосфера відкритости й демократизму. Тоді у нас був звичай ініціяції, протилежний до солдатської «дідівщини»: ми, «старики», вели новачків обідати, «виставлялися», розповідали їм про інститут і переходили на «ти». Василь проходив аспірантуру в університеті, після університету став працювати у нас у відділі логіки і ввійшов до нашого колективу. Він нелегко сходився з людьми, його дещо бентежила панібратськість стосунків, але близькість світоглядів і щирість ентузіязму ...

Сторінки2