Навіґація за темамиЯк користуватись

Політичну історію постсовєтських народів можна описати в термінах конфлікту між тенденціями персоналістичного авторитаризму і парламентської демократії. Досягнення і невдачі цих націй безпосередньо збігаються з розвитком представницьких парламентів, прозорих виборчих систем та політичного плюралізму. Національний діялог і орієнтацію на суспільне благо підтримують в основному парламенти — як мінімум, у тих країнах колишнього Совєтського Союзу, в яких вони досі існують. Постсовєтські країни — поняття досить недавнє. Розвиток нових незалежних держав, що бере витоки із совєтських тоталітарних і посттоталітарних інституцій, із політичних винаходів доби «перебудови» і ліберально-націоналістичних експериментів початку 1990-х років, підживлює трагічна напруженість між авторитарними і ...
Тепер в Україну прийшла нова революція, і на вулиці в центрі Києва знову вийшли тисячі людей, вимагаючи реформ, знищення урядової корупції, а також більш тісних зв’язків з Європейським Союзом. Сольчаник відчув, що його місце — серед протестувальників у Києві. Двадцятого лютого стало його четвертою «подорожжю» на революцію, яка виявилася останньою. За кілька годин після прибуття до Києва снайперський вогонь убив Сольчаника разом із десятками інших протестувальників. Він став одним із Героїв Небесної Сотні — більш ніж ста протестувальників, убитих у Києві в січні-лютому 2014 року. Ці вбивства завершили 22-річний період здебільшого ненасильницької політики в Україні й перегорнули нову драматичну сторінку в її історії. Тепер демократію, здобуту мирним шляхом в останні дні Радянського Союзу...
Дейвід Марплз, знаний канадський дослідник сучасних України та Білорусі, і його молодший колеґа з Албертського університету Фредерик Мілз уклали книжку з дванадцяти нарисів, присвячених різним аспектам недавніх українських подій, під назвою «Український Евромайдан. Аналіз громадянської революції». Тематику нарисів визначали, судячи з усього, не упорядники, а самі автори, тож збірка не відзначається монографічною цілісністю ані не претендує на синтетичне осмислення описуваних подій. Хоча деякі тексти, насамперед «Бойовики, організована злочинність та російський і евразійський націоналізми: випадок України» Тараса Кузя та «Медійне рамкування, репрезентації і вплив на громадську думку» Марти Дичок мають виразний монографічний потенціял.
Знищені у полум’ї Евромайдану партії ще не скоро постануть і почнуть конкурувати з олігархічними групами. Списки, що привели до Ради випадкових попутників, підмінили інституційну логіку партійного розвитку України і посилили залежність депутатів від лідерів парламентських списків. Визначальною рисою парламентської кампанії 2014 року була повна відсутність суперечки між основними політичними партіями і водночас яскрава медійна олігархічна війна. Партії не ризикували серйозно суперечити одна одній, розраховуючи на голоси тих самих виборців. Олігархи вийшли з інформаційної тіні і почали залучати у своє протистояння масове суспільство. Водночас кредит довіри між виборцями та новим відверто олігархічним політичним режимом надзвичайно крихкий.
«Ми заспівали всі свої найкращі пісні, залишилися тільки погані, а погані нехай співають “Любэ”», — цими словами завершив останній концерт перед розпадом групи «Ляпис Трубецкой» її лідер Сяргей Міхалок. Остаточний розпад відбувався на стадіоні «Динамо», зовсім поруч із місцем січневих протистоянь на Грушевського і, скажемо чесно, багато в чому через них. Звісно, нічого такого Міхалок того вечора не озвучив зі сцени, бо справжні рокери не хнюпають. Він читав вірші, знімав із себе рок-корону і «важкий камінь, що тягнув на дно геронтократії», скидав «мантію найвидатнішого рок-кловна в історії» та запевняв, що найдурніше, що тільки може відбутися з рок-гуртом, — це його 25-річний ювілей. Бо групи, які себе поважають, не можуть так довго жити.
Однією з багатьох прогалин україністики, що їх наочно продемонстрували надзвичайні події минулого року, є неадекватне концептуальне й аналітичне ставлення до сучасного українського націоналізму. Моє припущення полягає в тому, що нові теми, гасла, символи й моделі поведінки, в яких виявляється сучасний український націоналізм, виникли з політичної активности в Києві та інших великих містах, а потім поширилися на більші маси людей, на яких вплинули дискурси груп активістів і ті інституції, в яких вони діяли. Це поширення, якому дуже посприяли масові протести й російська аґресія, демонструє вплив ідеологій і дій невеликих груп на настрої та ідентичності широких мас, а отже, виявляє міцний зв’язок між двома рівнями націоналізму.

Сторінки7