Дехто й дотепер уважає знаменитий хор імені Григорія Верьовки «душею українського народу». Сімдесят років тому, коли його було створено, українському народові дозволяли тільки таку душу. Проте коли наприкінці 1980-х пожвавішав фольклорний рух і такі музичні гурти, як «Древо», «Божичі», «Буття», «Гуляйгород» заспівали українських народних пісень в автентичній манері, стало очевидним, що хор Верьовки є суто радянським феноменом, і з традиційним українським фольклором пропонований нам продукт загалом не має нічого спільного. Це його академізована (а можна навіть сказати, «ґламурна») версія, імітування, копіювання, стилізація, - втім, дуже грамотна й фахова.
