Навіґація за темамиЯк користуватись

Завдяки титанічній перекладацькій праці Бараньчака англійські поети-метафізики і канон американської поезії польською мовою стали живою точкою відліку для інтеліґенції Центральної Европи. Його поезія була голосом демократичної опозиції в Польщі. Часом звучали побоювання, що з огляду на свою політичну заанґажованість вона промине разом із комуністичним режимом. Однак ні — вона промовляє з такою ж силою у світі ліберальної демократії, і не лише тому, що містить живе метафізичне зерно, а й тому, що, попри всі ілюзії, ми не живемо в епоху кінця історії, а свобода й надалі неможлива без солідарности. Ми повертаємося до Бараньчака і задля його проникливих есеїв, що оголюють поневоленість мови владою і достовірно поєднують етику з поетикою.
Одним із важливих питань, яке виникає у публічних дебатах на тему ситуації в Україні, аґресії Росії та ситуації у Росії, є проблема фашизму. Цікаво, що вона з’являється, з одного боку, як російське пропаґандистське звинувачення, адресоване Україні (це, без сумніву, елемент маніпуляції), а також як певна спроба пояснити сьогоднішні події в Росії. Тобто існують спроби звернути увагу на те, що насправді у російському поєднанні культу сили і звернення до минулого, до традиціоналізму, до народу дуже присутні фашистські елементи. Тож, напевно, ця тема варта дискусії. Можна сказати, що реґресивні процеси, які дають змогу стверджувати зростання сильних авторитарних елементів, напевно пов’язані зі страхом, із боязню перед демократією.
«Анно Ахматова, що / мені робити» – так називається один із найвідоміших віршів Юрґена Фукса, написаний 1981 року в Західному Берліні, через чотири роки після вигнання Фукса з НДР. Здивований тим, що в Совєтському Союзі знову прославляють Сталіна, він звертається до великої російської поетеси, першого чоловіка якої, лірика Ніколая Ґумільова, розстріляли 1921 року як «контрреволюціонера», другого чоловіка Ніколая Пуніна заарештували 1949 року, а сина, Льва Ґумільова, двічі – у 1938 і 1949 роках – висилали в табори. Попри те, що «залізна завіса» здавалася непроникною, Фуксові тексти потрапляли із Західного Берліна до Варшави й Праги. Юрґен Фукс не дав залякати себе штазі, не дав він залякати себе й прихильникам псевдомиру на Заході, раз у раз нагадуючи про реалії Східної Европи...