Відкрита лекція Івана Крастева: Глобальна політика протесту

Відкрита лекція Івана Крастева: Глобальна політика протесту

Мислити з Україною: відкрита лекція Івана Крастева

 

Відкриту лекцію було виголошено на конференції «Мислити з Україною» (Київ, 15-19 травня 2014 року).

 

Я запрезентую деякі основні арґументи з моєї нещодавно виданої книжки «Демократію зруйновано. Глобальна політика протесту» (UPenn Press, травень 2014 р.) і намагатимуся провокувати вас.

У день виборів сильно дощило, і о четвертій пополудні ще ніхто не проголосував. Проте невдовзі люди одні за одними почали голосувати, все відбувалося досить нормально. Опозиція сподівалася перемогти, чинний уряд сподівався вижити. Та коли почали підбивати підсумки, результати виявилися неочікуваними – 70 % людей проголосували порожніми бюлетенями. Усі були шоковані. Бо якщо люди не переймаються політикою, чому вони йдуть голосувати в дощ? Якщо їм не подобається чинний уряд, чому вони не голосують за опозицію? Якщо їм не подобається ні уряд, ні опозиція, чому вони не виходять на протест? Що трапилося?

А, по-друге, як сталося так, що 70 % людей проголосували порожніми бюлетенями? Тож уряд негайно розпочав розслідування, намагаючись дізнатися, як було зорганізовано цю конспірацію. І тут чекала інша несподіванка. Попри те, що були інформанти й проводили допити, жодних слідів організації не було виявлено. Це виглядало як диво. Скидалося на те, що 70 % населення однієї і тієї ж миті спала на думку та сама ідея. Уряд не знав, що робити, тож, зрештою, попросив провести повторні вибори. Цього разу 83 % людей знову проголосували порожніми бюлетенями.

Цей тип протесту – голосування порожніми бюлетенями – є типом метафори, яка описує, що відбувається: люди, які не мають організації, не обрали лідера й навіть не мають чітких вимог – це те, що тепер ми можемо бачити в різних частинах світу.

За минулих п’ять років у період, що розпочався рухом Occupy Wall Street і потім Occupy Crimea, за цих п’ять років масові політичні рухи зафіксовано в сімдесяти країнах світу. І що дивно – це дуже різні країни. Деякі з них тоталітарні, скажімо, Росія, потім був Єгипет, потім Арабська весна, але також можна побачити, що багато протестів відбулося в демократичних країнах. В Европі спершу був протест в Іспанії, але маємо й мою рідну Болгарію, а також Румунію – протести відбуваються майже всюди.

Ви очікуєте, що протести відбуватимуться в економічно депресивних країнах, таких, як Греція чи Португалія, уражених економічною кризою, але, зрештою, протест відбувається і в Туреччині, яка дуже швидко розвивається впродовж минулих 5–6 років. Чи навіть у Бразилії, де зменшується соціяльна нерівність. Тож питання полягає в тому, чому це відбувається всюди? Чи це дивний вид епідемії, як грип? Якщо це грип, то що його спричинило? Тож це декілька запитань, які мене дуже цікавлять. Я цікавлюся всіма цими протестами, і, звісно, вони різні в різних країнах. Ми знаємо, що в багатьох із цих країн протестів не зорганізували ні великі політичні партії, ні торгові об’єднання.

Люди не просто прийшли самі, вони мають високий рівень недовіри до панівних політичних партій і торгових об’єднань. Це були рухи недовіри. Людей не просто не зорганізували політичні партії, люди навіть не дозволяли політикам виступати на таких мітинґах. Із цього погляду Україна вирізняється. Але розгляньмо приклад моєї рідної країни Болгарії. Упродовж понад 350 днів люди протестували на вулицях, і не було жодного політичного виступу, вони не дозволили нікому говорити від їхнього імені. Це була участь без репрезентації.

У Росії впродовж протесту люди в інтернеті обирали, хто виступатиме на мітинґу. Цього раніше не було. Інша нова річ – це дуже виразний брак ідеологічного профілю протесту. Багато років тому, 1902 року, на початку ХХ століття, коли відбувалася революція, ви завжди знали, чия це революція. Люди не засинали без цього знання – це комуністична революція, чи фашистська, чи ісламська революція, як в Ірані 1979 року. Сьогодні революції не мають ідеологічних назв, тільки назви компаній – Facebook, Twitter. І це теж нове. Чи можливі серйозні політичні зміни без проєкту? Безліч людей зіставляють сучасні події із 1968 роком, і справді є багато спільного.

Між іншим, там було багато лібертаріянського антиконституційного, і присутній тут Пол Берман пише книжку про 1968 рік. Але чи знаєте, в чому полягає різниця? 1968 року, принаймні в країнах, про які я знаю більше, це був бунт студентів-соціологів у тому сенсі, що вони були цілком поглинені думками про систему. Вони збиралися прочитати всі книжки з теорії, вони збиралися обговорити систему – Маркс, Мао, Маркузе. У них був сильний теоретичний інтерес – зрозуміти, як працює система.

Тепер, якщо це студентський протест, то це радше протест студентів-психологів. Ідеться більше про те, як вони відчувають систему. Не так багато інтересу в тому, як система працює чи не працює. І я думаю, це досить цікаво, бо одним із джерел леґітимности цих протестів, за словами протестувальників, є спонтанність – ми спонтанні, ми тут із власного бажання, нас не привели. Коли уряд вирішує дискредитувати протести, одним із головних арґументів усіх цих різних урядів – Росії, Туреччини, а також тутешнього є: ні-ні, вони не спонтанні – за ними олігархи, гроші. Кожен намагається переконати тих, хто не протестує, що протестувальники прийшли не самі.

Тож я кажу це, бо третє питання, яке я висвітлюю у книжці, – наскільки успішними були ці протести? Учора я говорив із одним із ваших професорів політології. Він сказав мені щось надзвичайно цікаве: «Перед протестом, коли я викладав Гайдеґера чи ще когось із філософів, у мене було відчуття, що студенти не розуміють тексту. І що трапилося після протесту? Щось змінилося, і вони почали розуміти ці тексти, доти їм незрозумілі». Але якщо вийти за межі цієї персональної трансформації, подумаймо, наскільки успішними можуть бути протести. Occupy Wall Street – важлива політична мода, протест, про який усі говорили. Що змінилося в американській політиці? Небагато. Хтось може сказати, звісно, що Occupy Wall Street вдалося досягнути того, що Америка більше усвідомила проблему соціяльної нерівности, але поза цим він не спромігся на політичних лідерів, яких ми знали б, і не вплинув на політику та головні політичні партії в Сполучених Штатах. Чи так само сталося з Арабською весною? Революції непросто бути переможною. У Єгипті деякі ліберали, які вийшли на протест проти армії, наприкінці дня святкували з тією ж армією. Якщо ви поїдете в Росію, де все почалося з Оccupy Abai і закінчилося окупацією Криму, виявите, що, згідно з найновішими політичними опитуваннями, підтримка Путіна тепер вища саме в тих містах, які два роки тому протестували проти нього. Він тепер має надзвичайно високу підтримку в Москві та Санкт-Петербурзі, де хвиля протестів була найсильнішою. Подивімося на Туреччину. Люди вийшли на протест, і я пам’ятаю надзвичайно сильний перформенс – один чоловік, який упродовж восьми годин просто стояв там, ні з ким не розмовляв, нікуди не рухався, передаючи меседж: я тут, і я збираюся бути тут щоразу, коли захочу захистити свої інтереси. Але потім були вибори, і на них більшість переобрала Ердогана. Тож де проблема із цими політичними протестами, які змінюють усе, допоки ситуація не змінює нічого. І тут постають два запитання, які я детально розглядаю в книжці й хочу коротко обговорити з вами.

Сторінки4

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Дивіться також