Відкрита лекція Бернара-Анрі Леві: Кар’єра Артуро Путіна, яку можна було спинити

Відкрита лекція Бернара-Анрі Леві: Кар’єра Артуро Путіна, яку можна було спинити

Мислити з Україною: відкрита лекція Бернара-Анрі Леві

Відкриту лекцію було виголошено на конференції «Мислити з Україною» (Київ, 15-19 травня 2014 року). 

 

Хочу розпочати свій виступ зі слів підтримки Павлу Юрову та Денису Грищуку, які стали заручниками чи то російських, чи то проросійських бойовиків. Перший із них є дуже талановитим режисером, другого я знаю менше. Ці двоє митців – наші однодумці, їхнє місце тут, поруч із нами, а не в якійсь в’язниці, де їх утримують, як і багатьох інших зниклих. Хочу подякувати молодим людям, які зібралися в цій залі з плакатами, аби нагадати нам про них. Я вдячний моєму другові Костянтину Сігову, який знову приймає нас у цих стінах, а також Леону Візельтиру й Тимоті Снайдеру за те, що вони зініціювали ці дні осмислення та солідарности. Я дуже зворушений нагодою виступати в цій залі, у цьому закладі, адже саме тут декілька тижнів тому ми разом із Галиною Акерман започаткували форум «Україна і Европа» – посеред цих книжок, в одному з найстаріших університетів Европи, що наступного року святкуватиме 400-річчя. Це одне з тих місць, де являє себе дух Европи і куди я щасливий повертатися.

Сьогодні я розповім вам про Артуро Уї та його кар’єру, яку можна було спинити. Зрозуміло, на кого я посилаюся: Артуро Уї – це персонаж п’єси Бертольда Брехта, написаної 1941 року, в момент зеніту гітлерівської влади, коли нацизм прирік Европу і світ загалом на безпрецедентну катастрофу. У такий момент Брехт пише фантастичний текст, не менш геніяльний і справедливий, аніж «Великий диктатор» Чарлі Чапліна. У цьому творі Гітлера зображено як дрібного ґанґстера та великого диктатора. Це історія дрібного чиказького ґанґстера, ватажка банди «Цвітна капуста», що змагається з іншими ватажками. Він є водночас дивакуватим і жахливим, ґротескним і демонічним: його демонічний характер живиться тим, що є ґротескним.

На цей образ я посилаюся, називаючи сьогоднішню зустріч «Кар’єра Артуро Путіна, яку можна було спинити». Разом із вами я спробую вималювати портрет Владіміра Путіна, яким його бачу. Гадаю, у багатьох із нас погляд збігається: людину, яка сьогодні загрожує Україні та Европі, породив вільний світ. Називаючи його Артуро Путін, я прагну зберегти ґанґстерський вимір, адже він є первинною характеристикою Путіна. Це наджорстока людина, яка несе із собою знищення, що вже стало причиною смертей в Україні. Але водночас це дрібний ґанґстер. Людина, яка, найвірогідніше, несе приховану відповідальність за смерть Анни Політковської та чотирьох її колеґ із «Нової газети» – впливового видання російської опозиції, – є ґанґстером. Людина, яка до смерти закатувала героїчного адвоката Маґнітського, поводить себе передусім як ґанґстер, а не голова країни. Те, як учинили з Маґнітським, як його тягали з однієї тюрми до другої, як до смерти закатували, – це типова поведінка бандитів, покидьків та викрадачів-терористів. Я не полемізую: хочемо ми того чи ні, Путін, цей убивця Маґнітського, є ґанґстером. Він є Артуро Уї. Україна на собі відчула, розгледіла жахливу пику ґанґстера. Янукович, цей президент-утікач, який спустив своїх собак, загони міліції, проти народу на Майдані, який намагався використати правих екстремістів, щоб скомпрометувати посталих демократів, який покинув присвоєні собі величезні багатства, поводився як ґанґстер. Отже, всіх цих людей супроводжує аура ґанґстеризму, «артуроуїзму». Про це свідчить і метод, у який Путін використав, а згодом знищив найвпливовіших олігархів: вони опинилися в лондонському засланні чи в ҐУЛАҐу, їх було вбито, отруєно полонієм (хоча в цьому випадку це був не олігарх) – це стало тривалою аналогією «Ночі довгих ножів». Звичайно, все це є ґанґстеризмом. І коли Владіслав Сурков, один із найближчих Путінових радників, каже в інтерв’ю, що пишається своєю присутністю в демократичному «чорному списку», в списку Маґнітського, і гордий бути персоною нон ґрата, він теж поводиться як покидьок і ґанґстер. Ми часто забуваємо про це. Коли в Европі ведуть перемовини з Путіном, запрошують його до участи в урочистих церемоніях, не наважуються застосувати щодо нього санкції, ми забуваємо про ґанґстерський вимір, який характеризує його політичну кар’єру загалом, і, зокрема, недавні вчинки.

Отже, Артуро Уї – це ґанґстер і Гітлер водночас. Я знаю, що питання про редукування ad Hitlerum є дуже дискусійним. Уживаю такий вираз свідомо, адже ці стіни всю свою історію чули латину. Його автор – великий американський філософ єврейського походження Лео Штраус. Повторюю: довкола цього виразу чимало дискусій. Чи слід редукувати А, зіставляти А, зводити А до Гітлера – в цьому випадку йдеться про феномен Путіна. Усім очевидно: Путін не Гітлер. Ототожнювати їх було би профанацією щодо жертв гітлеризму. На щастя, не було Гітлера раніше за Гітлера, і я всією душею сподіваюся, що не буде й після.

Та навіть відмовляючись від будь-яких зіставлень із «чорною радіяцією» гітлеризму, важко не погодитись із Гіларі Клінтон, коли вона стверджує, що теперішні події здаються нам знайомими саме через їхню подібність до гітлеризму. Так само важко не підтримати чеського князя Шварценберга, коли цей представник високої культури, великої европейської цивілізації теж розпізнає дещо таке, що нагадує йому минуле. Складно не почути великого шахіста Гарі Каспарова, коли й він проводить історичні паралелі щодо Путіна. Випадок Каспарова є дуже важливим для західних европейців, які схильні захоплюватися путінською стратегією, зіставляючи її зі стратегією гравця в шахи. Найбільше кліше, яке можна прочитати в західній пресі, це що «Путін – майстер гри в шахи», наче він надихається великою стратегією захисту Альохіна, цього знаного російського шахіста, який згодом став громадянином Франції і помер приблизно в ті роки, коли Брехт написав свою «Кар’єру Артуро Уї». Альохін винайшов дивовижний спосіб захисту, який дав йому змогу двічі стати чемпіоном світу, Альохін – це був Кличко шахів. І от коли говорять, що Путін є великим майстром шахової гри або що він адепт захисту Альохіна, я вважаю це образою і на адресу самої гри, і власне Альохіна (між іншим, 1921 року Альохін обігравав у шахи Троцького). Путін не Альохін і взагалі не гравець у шахи. За метафорою шахіста залишається непомітним щось набагато тривіяльніше, про що так складно говорити західним лідерам: те, що насправді нагадує зовнішня політична стратегія Путіна, подобається нам чи ні, це та стратегія, про яку говорять Гіларі Клінтон, Каспаров, Шварценберг – себто стратегія Гітлера.

Подивімося на три випадки: Південної Осетії, Криму, Східної України. Звісно, все розпочалося 2008 року з Південної Осетії, сценарій щоразу подібний. Росія, точніше Путін, підвищує голос, щоб повідомити: його співвітчизників, російськомовних братів фізично переслідують. І він спішить їм на допомогу, скеровує військову техніку (як було в Південній Осетії), бандитів і солдатів (у Криму), бандитів, а завтра, ймовірно, і солдатів (у Донецьку й інших містах Сходу). Досягнувши мети, повідомивши на весь світ, що є загроза для життя його братів по мові або по духу, відправивши свої збройні сили їм на «захист», він заявляє urbi et orbi під час великого телевізійного етеру (як це було 17 квітня) та під час промови в Думі (декілька днів по тому), що все закінчено, він зупиняється. Діяльність великого російського цивілізатора завершено, і більшого він не прагне. У відповідь на це західна спільнота, европейські й американські лідери підвищують голос, щоб трішки посварити, але вважають за доцільне довіритися його словам. Такий сценарій – його можна розглядати на прикладі будь-якого з трьох випадків – це щоразу копіювання сценарію аншлюсу, окупації долини Райну або Судетів у Чехословаччині й частково в Литві. Усе повторюється. Стратегія і пояснення німецького режиму були ідентичні, аж до таких деталей, як референдум, що його зорганізували в Австрії після аншлюсу, результати якого перевищили 98 % голосів на підтримку німецької політики. Думаю, вам усім це нагадує ляльковий, підлий псевдо-референдум, який має виправдати васалізацію Криму. Варто зіставити промови тодішньої німецької верхівки та прочитати заяви Даладьє або Чемберлена: їх завжди розпочинали слова про неприпустимість такої поведінки і про те, що міжнародна спільнота не дозволить так чинити. Але після того, як так званий канцлер угамовував свій апетит, вони заявляли (як Чемберлен після Судетів): «Канцлер Гітлер є джентльменом». Поставте Обаму замість Чемберлена, Меркель замість Даладьє і отримаєте приблизний спектр реакцій західних лідерів на чимраз більші апетити Владіміра Путіна.

Не йдеться про захист Альохіна, немає місця для вишуканої шахової партії, не йдеться про Каспарова. Ми в світі міжнародної політики, де, як і в шахах, є не так багато комбінацій нападу та захисту. Кількість можливих сценаріїв вичерпна, полемологи знають їх приблизну кількість. Від Фридриха Великого до Клаузевіца чи теоретиків сучасної війни кількість геополітичних стратегій є вичерпною. Через брак уяви Путін застосовує ту саму стратегію, і подеколи це здається неймовірним. Німеччина під час вторгнення в долину Райну («Ми у себе вдома», – говорив Гітлер), в Судети («Вони говорять німецькою», мова визначає націю і закони), в Крим, тобто, перепрошую, в Австрію. Риторика про кордони святої німецької нації нагадує те, що Путін сьогодні говорить про Росію як святу націю. Тут немає про що полемізувати, і ми, до речі, перебуваємо не в полемічному просторі, а в академічному. Тож я академічно стверджую, що стратегія Путіна має більше спільного з нападом Гітлера, ніж із захистом Альохіна.

Сторінки2

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Дивіться також