Подкаст Критики - Вільям Бурк-Вайт: Про сценарії розвитку протестів

EN Read in English

Подкаст Критики - Вільям Бурк-Вайт: Про сценарії розвитку протестів

Вільям Бурк-Вайт (William Burke-White), професор права та заступник декана правничого факультету університету Пенсильванії, є експертом з міжнародного права та знає міжнародну політику у практичному вимірі як член Штабу держсекретаря Гіларі Клінтон з планування політики (The Secretary’s Policy Planning Staff) протягом 2009-2011 років. Вільям Бурк-Вайт був основним автором проєкту Чотирирічного дипломатичного і розвиткового огляду (Quadrennial Diplomacy and Development Review) – нового інструменту державного департаменту США з довгострокового планування зовнішньої політики країни.

Бурк-Вайт брав участь у зусиллях з розв’язання національних та міжнародних конфліктів. У держдепартаменті він був прямим радником Гіларі Клінтон з питань багатосторонньої дипломатії та міжнародних інституцій, відтак добре знає практичну площину міжнародної політики. Його наукові дослідження і публікації належать до сфери міжнародного права та інституцій, з наголосом на міжнародному кримінальному та міжнародному економічному праві. У своїх працях Бурк-Вайт звертається до питань післяконфліктного правосуддя, Міжнародного кримінального суду, міжнародних прав людини та міжнародного арбітражу.

Восени 2013 року він був гостьовим професором у Школі права Гарвардського університету.

Коментарі Вільяма Бурк-Вайта можуть здатися холодним душем для багатьох учасників протестного руху в Україні, однак вони віддзеркалюють реалії міжнародної політики сьогодні, загалом дуже складної політичної ситуації для головних мінародних гравців у різних реґіонах світу, вторинність (або й «третинність», за висловленням експерта) для них подій в Україні та небажання порушувати певні досягнуті рівноваги у регіоні та світі.

Відтак у інтерв'ю для «Критики» експерт порівнює українські події із іншими схожими конфліктами минулих років, коротко описуючи можливі сценарії виходу із теперішньої тупикової ситуації або й дальшого загострення протистояння.

Наша розмова торкалася саме питання можливих шляхів виходу із тупику, в який зайшли протестний рух в Україні та український уряд на чолі з президентом Януковичем. Бурк-Вайт зокрема наголошує, що для міжнародної спільноти Віктор Янукович надалі залишається законно і демократично обраним президентом. Національний уряд залишатиметься леґітимним доти, доки він не вчинить злочинів супроти свого власного населення, що своєю тяжкістю зробили б його нелеґітимним ув очах міжнародної спільноти. Відтак до настання такої ситуації заклики до повалення національного уряду не знайдуть підтримки у світових лідерів.

Описуючи імовірні сценарії подальших дій, Бурк-Вайт вказав на дві можливих крайнощі. З одного боку, протестний рух може продовжувати зростати доти, доки він не стане настільки широким, що таки скине теперішній уряд. У такому випадку, незалежно від правової ситуації, протестувальники зрештою візьмуть владу у свої руки і встановлять новий уряд. [2:20 хв.]. Однак, як було видно протягом подій Арабської весни, скинути існуючий уряд загалом дуже складно.

З іншого боку цього спектру, зазначає Бурк-Вайт, лежить можливість досягнення компромісу із теперішнім урядом (на чолі з президентом). Для цього необхідно мати дві важливі передумови.

Перше – це існування чіткого і зрозумілого голосу з боку опозиції (протестувальників), що готовий і здатний вступити у переговори з урядом. «В українському випадку ми не бачимо, хто б міг стати таким голосом,» зазначає експерт. «Наразі із риторики, що звучить із трансльованих промов та з інших джерел не видно загальних підстав, на основі яких можна б було досягнути домовленостей про такий розв’язок».

«Інший виклик розв’язку, досягнутого шляхом переговорів, полягає в тому, що з боку протестувальників їхні лідери повинні бути здатні контролювати протестувальників. Важелі, котрі вони мають у своїх руках під час переговорів полягають у тому, що, якщо влада погодиться на їхні вимоги, то протестувальники підуть додому. Я не впевнений, що це те, що ми маємо сьогодні в Україні – саме через те, що це таке широке народне повстання», зазначає експерт [3:16 хв.].

Остання ж можлива опція, на думку експерта, полягає в тому, що протестний рух використає теперішню ситуацію для того, щоб зробити чітку заяву на майбутнє: ми сильні, нам не подобається той напрямок, у якому ви (уряд) ведете нашу країну, і хоча ми в якийсь момент розійдемося додому, ми готові повернутися і ми слідкуватимемо за вашими (уряду) діями.

На думку дослідника, така позиція знайшла б відгук у міжнародній спільноті та перебувала б у площині міжнародного права. «Наприклад, якби сьогодні протестувальники заявили, що ось, мовляв, три конституційні гарантії, котрі містить Конституція і котрі ви (президент) забрали у нас, коли переглянули Конституцію, і котрих таки необхідно дотримуватися. У 2015 році будуть вибори і ми вимагаємо, щоб ці вибори були вільними і чесними.» Відтак, якщо протестувальники – через наближення суттєвих холодів – розійдуться в організований спосіб на свята, влада знатиме, що ці люди повернуться, якщо влада не дослухається до їхніх вимог [4:20 хв.].

Попри те, що влада допустилася низки помилок, принаймні на певному рівні вона діє стратегічно розумно, вважає експерт. Хоча влада застосувала певне насилля до протестувальників, в Україні досі не було такого кривавого протистояння, яке ми бачили, наприклад, у Тунісі чи Лівії, де влада вирішила, що вона може собі дозволити масово вбивати своїх власних громадян.

Саме такі жахіття і їх зображення у мас-медія здатні миттєво змінити ставлення міжнародної спільноти та зокрема і політику Сполучених Штатів стосовно керівництва країни.

Помилка ж української влади полягає в тому, що вона недооцінила потенціял для протесту. «Влада повинна була піти на умови протестувальників до того, як протести настільки посилилися, що всі опинилися у теперішньому тупику, коли влада, як виглядає, не бажає застосовувати грубого, кривавого насилля, хоча вона і використовує певне насилля, а протестувальники не хочуть розходитися, допоки вони не досягнуть своїх цілей,» наголошує Бурк-Вайт [6:50 хв.].

Дослідник також порівнює українську ситуацію з іншими конфліктними ситуаціями минулих років і вказує на те, що успішні переговори насамперед потребують партнерів з обох боків, що викликають довіру і не антагонізують своїх супротивників. Актори таких переговорів повинні складатися із концентрованої групи протестувальників. Міжнародна спільнота також може бути задіяна, але зазвичай це не є країни-важковаговики на міжнародній арені: себто це не будуть США чи Росія, але також мабуть і не Европейський Союз чи країни, що мають енергетичні інтереси в Росії. Можливими кандидатами були б Швейцарія або Канада. Така країна-посередник, як правило, створює умови для діялогу між двома силами, які досягають певного компромісу, за якого влада зазвичай поступається набагато більшим, ніж їй би хотілося, а протестувальники отримують часто менше, ніж вони сподівалися.

«У даній ситуації я бачу можливості для компромісу у тому, що влада обіцяє вільні і чесні вибори, і що вона не підписуватиме жодних домовленостей - ні з Европейським Союзом, ні з Росією - протягом своєї теперішньої каденції, а також, що певні конституційні проблеми будуть вирішені,» зазначає експерт. «В обмін на це протестувальники розходяться додому, заявляючи, що вони не скидатимуть цієї влади, а дадуть їй ще один шанс і будуть готові прийти до виборчих урн у 2015 році» [9:24 хв.].

На думку фахівця, будь-який із можливих сценаріїв передбачає, що протестувальники повинні набагато чіткіше сформулювати свої вимоги: котрі вимоги є абсолютними, а у котрих вони готові до поступок; котрі вимоги є бажаннями народу, які використовуються для того, щоб мобілізувати людей вийти на вулиці, а котрі є абсолютно необхідними умовами для того, щоб потім можна було сказати, що все це мало сенс.

Разом з тим дуже важливо досягнути формулювань, зрозумілих для третіх сторін та для зовнішніх спостерігачів.

Експерт також проаналізував ступінь задіяности міжнародної спільноти загалом та Сполучених Штатів зокрема. Хоча Сполучені Штати і реагували повільно на події в Україні, їхня позиція залишатиметься послідовною: вони будуть уважно слідкувати за подіями і чинити тиск для уникнення застосування сили супроти мирних протестувальників. Однак прямої підтримки скиненню влади в Україні (особливо ж за ситуації, коли влада все ще виглядає леґітимною) ні США, ні інші міжнародні гравці не висловлюватимуть. Однак самі цілі і сподівання протестувальників таки знайдуть підтримку.

Це особливо залежить від того, наскільки успішними протестувальники будуть у формулюванні цих цілей в рамках міжнародного руху за права людини, права на демократію, на конституційну владу, на свободу висловлення та зібрань. Такі вимоги знаходитимуть набагато сильніший відгук у міжнародних колах, ніж конкретні заклики долучитися до тієї чи тієї торгової угоди, або і загальніші заклики до повалення влади.

Експерт також висловив сумнів у імовірності одностороннього введення урядом Сполучених Штатів персональних санкцій проти президента Януковича, уряду та близьких до них кіл за теперішньої ситуації. Єдиною обставиною, що може це змінити, було б грубе придушення демонстрацій з боку влади, яке б викликало набагато різкішу реакцію. Такі кроки імовірно включали б подання до різноманітних мінародних організацій та санкції. Однак аж до ініціювання таких кроків основною стратегією залишатиметься пильність з боку Сполучених Штатів, щоб не допустити пролиття крові.

Заклик, що знайде найбільший відгук у Вашинґтоні, буде не заклик до одностороннього введення санкцій, а збереження механізму леґітимних виборів у країні, вважає експерт.

У цьому контексті Бурк-Вайт вказує на промову президента Обами у Каїрі в 2010 році, в якій президент висловив своє небажання насаджувати будь-які революції, однак висловив готовність Сполучених Штатів пітримати створення умов для чесних і вільних виборів, якщо буде висловлене таке прохання – і саме у рамках забезпечення виборчого процесу у 2015 році в Україні такий заклик був би сприйнятий дуже серйозно. Починати цей процес сьогодні не зарано: ідеться про структурування виборчого процесу у такий спосіб, щоб уникнути маніпуляцій у 2015 році, вважає експерт.

Відповідаючи на запитання про порівнюваність подій Євромайдану із подіями на Болотній площі у Москві, фахівець вказав на декілька обставин, що роблять їх слабкопорівнюваними. Серед них – сила українського народу, його єдність у протестах і витривалість, незважаючи на від’ємні температури надворі. Ці обставини, а також менший розмір країни визначають характер подій в Україні. Він висловив сподівання, що Захід загалом і Вашингтон зокрема побачить ці відмінності, зрозуміє, що цей протестний рух набагато сильніший і його потрібно інтерпретувати у його власному контексті. Тут більше схожості із подіями на Близькому Сході, ніж із подіями в Росії, гадає фахівець.

«Можливо, український народ зможе послугувати уроком для своїх російських однодумців у тому, як залишатися сильними та єдиними перед лицем зневаги та спротиву,» зазначив Бурк-Вайт, закінчуючи розмову.

Розмову вів головний редактор порталу Krytyka.com Олег Коцюба. Розмова велася англійською мовою. Її записано 12 грудня 2013 року.

Інтро: Стефон Герріс, «Sunset and the Mockingbird» («African Tarantella», Blue Note, 2006). Аранжування для подкасту: Омар Томас (http://www.omarthomasmusic.com).

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Дивіться також