Грудень 2018

Український музей: від культу переможців до культурної інституції

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
925 переглядів

Протягом травня–листопада 2018 року в межах програми «ProMuseum» було зреалізовано проєкт «Культ чи Культура. Школа музейних компетенцій». Його втілення стало можливим завдяки співпраці Українського центру розвитку музейної справи із Ґете-Інститутом та Українським інститутом національної пам’яті за дружньої підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. У рамках проєкту відбувся комплекс освітніх і практичних заходів для музейників Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей.

Цього року увагу було звернено на якісні зміни музейної роботи у таких сферах, як інтерпретація колекції, побудова наративу музейними засобами, формати комунікації з авдиторією, залучення громади до аналізу минулого і творення сенсів, партисипативні практики тощо.

У межах практичної частини п’ять музейних команд отримали міні-ґранти для реалізації власного проєкту з теми навчання, а також фахову підтримку від досвідчених фасилітаторів та музейних експертів. Коротко розкажемо про суть кожного із реалізованих музейних проєктів.

Добре відомий Музей історії міста Кам’янське – установа, весь літопис якої пов’язано з радянським культом. Його було засновано 1927 року як Музей революції, та вже під час Другої світової війни колекцію музею, досить типову для подібних закладів, було майже повністю знищено, і у подальшому він прославився зібранням подарунків Лєоніду Брєжнєву. Саме критичному переосмисленню цієї колекції, що тепер зберігається у фондах музею, і було присвячений круглий стіл на тему «Радянська спадщина в музеї. Переосмислення». Він відбувся у форматі трьох панельних дискусій:

Панель 1. Історична пам’ять періоду «застою»: моделі та їх переосмислення.

Панель 2. Радянське мистецтво: від фондосховищ до презентацій.

Панель 3. Радянська спадщина: шляхи інтерпретації в музеї.

Під час широкої дискусії та налагодження комунікації з науковою спільнотою музей отримав цінні методичні поради щодо створення таких виставок та експозицій: «Buttle of memory: Міти та реалії радянського періоду» та виставки з історії подарунків. Триває робота над створенням приватних історій у касетах в експозиції (подання історії міста через історії родин) та використанням потаємних кімнат під експозиції.

Технічно-історичний музей «Машини часу» разом із Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Дмитра Яворницького в рамках програми «Культ чи культура» зорганізували міжмузейний проєкт «Авто – Культура». Це унікальний досвід співпраці приватного та державного секторів, завдяки якому актуалізувалася нетипова для проговорювання музейними засобами проблема низького рівня автокультури та особливостей комунікації між учасниками дорожнього руху, що існує в Україні. Серед запитань, на які музейники разом із відвідувачами шукали відповідей, були такі: Чому ми за десятки років існування дорожнього руху маємо такий низький рівень автокультури? Чому не кожен пішохід, виходячи на вулиці міста, усвідомлює, що є частиною дорожнього руху? Чи впливає стан доріг на рівень автокультури? Що робити велосипедистам, коли в місті немає велодоріжок?

Проєкт «Авто – Культура» було побудовано на тлі «живих історій», при цьому велику увагу було присвячено руйнуванню ґендерних стереотипів. Серед героїв проєкту – жінка, яка працювала в ДАІ; чемпіони з вело- та автоспорту; жінка, яка все життя провела за кермом і досі працює водійкою медичної допомоги.

Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка презентував проєкт «Мистецтво: бачити та розуміти», що мав на меті спонукати відвідувачів осмислено сприймати твори мистецтва. Команда проєкту розробила три тематичні маршрути для широкого кола відвідувачів. Кожен маршрут мав свою тему і складався з трьох-чотирьох творів. Учасникам було запропоновано «активні» анотації та буклети-путівники з інтерактивною інформацією. Наприклад, у маршрут «Людина на полотні» ввійшло чотири твори з постійної експозиції музею: «Жіночий портрет» Константіна Маковського, «Жіночий портрет» Владіміра Маковського, «Родина художника» Кіріака Костанді, «Оголена» Васілія Рождєствєнського. Учасники екскурсії намагалися зосередитися на експонатах, використовуючи методику «Стратегії візуального мислення» та питання з путівника. Відвідувачі висували свої версії щодо зображень – про вираз обличчя, ракурс, вбрання, деталі, колорит. Інформацію про художника та обраний твір відвідувачі отримували наприкінці обговорення, щоб це не впливало на сприйняття твору.

Миколаївський обласний краєзнавчий музей здійснив культурно-соціяльний проєкт «Музейна фотошкола: час застиг у об’єктиві». До його проведення було залучено дітей-сиріт та дітей-переселенців із зони ООС. Фактично було використано новий підхід до екскурсійної роботи: поєднання фотосесії з класичною екскурсією. Окрім суто мистецьких завдань, – знайомства юних учасників фотошколи з основами фотомистецтва, – перед музеєм постала мета інтеґрувати переселенців у міську громаду через налагодження комунікації з місцевими жителями. Після проведення фотошколи частину дитячих світлин було передано до фондів музею.

Нарешті, проєкт Дніпропетровського художнього музею «Дотик до мистецтва» було звернено на самовдосконалення. Музейники пройшли цикл тренінґів із забезпечення доступу до художньої колекції людям з інвалідністю по зору. Зокрема, в його рамках відбулися консультації спеціялістів із загальних проблем людей з інвалідністю та інвалідністю по зору, було вивчено досвід музеїв Києва і Харкова щодо облаштування простору до потреб людей з інвалідністю, ознайомлення із закладами Дніпра, які мають досвід організації простору до потреб людей з інвалідністю та налагоджені зв’язки з виробниками обладнання і методичних матеріялів для людей з інвалідністю по зору.

«Культ чи Культура. Школа музейних компетенцій» – черговий проєкт розвитку музейної справи в Україні. Ми попросили його основних ініціяторів та організаторів прокоментувати, чим він унікальний.

Владислав Піоро, голова правління ГО «Український центр розвитку музейної справи»:

Тренінґова програма «Культ чи культура. Школа музейних компетенцій» має чималу передісторію.

Український центр розвитку музейної справи ще десять років тому почав реалізовувати різні заходи, аби подолати найбільші хронічні проблеми музейної галузі України: брак фахівців, обмежений доступ до інформації та знань про сучасні методи роботи, відсутність у країні дієвої системи підвищення кваліфікації музейних працівників. Насамперед це були семінари та лекції за участи запрошених зарубіжних експертів, студійні подорожі українських музейників за кордон тощо.

Однак ми усвідомлювали, що нашим ініціятивам бракує системности і послідовности. Що разовими акціями на загальну картину не вплинути. Також ми прагнули віднайти такий формат, де поряд із лекційними заходами, пасивним знайомством із чужими напрацюваннями значну увагу було би приділено здобуттю власного досвіду через практику.

Так п’ять років тому народився напрямок «ProMuseum», що його розробив і вперше апробував Український центр розвитку музейної справи завдяки підтримці МФ «Відродження» 2013 року.

Головною особливістю цього формату є поєднання теорії і практики, лекційних блоків та можливости втілити почуте на практиці, безпосередньо на базі своїх музеїв. Відтоді тренінґові програми «ProMuseum» тривають мінімум пів року й обов’язково супроводжуються міні-ґрантами для учасників для підтримки їхніх проєктів, передбачають фасилітаційну підтримку з боку провідних українських і зарубіжних фахівців. Цей формат добре себе зарекомендував. Сьогодні, в тих умовах, які ми маємо, він, напевно, є найдоречнішим і найефективнішим.

Водночас ми постійно намагаємося переглядати й актуалізувати тематику наших тренінґових програм у межах «ProMuseum». У перші роки у фокусі уваги більшою мірою був інструментарій: особливості проєктного менеджменту в музеї, маркетинґові засоби тощо.

Однак, аби правильно обрати тактичні інструменти без ризику зійти у розважальність, надзвичайно важливо розуміти призначення музею, вміти чітко сформувати його візію та місію і, найголовніше, послідовно втілювати їх у повсякденній роботі. Це теж вимагає особливих знань та умінь, яких часто бракує українським музейникам. Та сьогодні вони набувають особливої актуальности у зв’язку з трансформаційними процесами в країні, переосмисленням ціннісних орієнтирів, що не може не позначатися і на роботі музеїв як важливих суспільних інституцій.

Тому ми надзвичайно вдячні Ґете-Інститутові в Україні за можливість від 2016 року розробляти і впроваджувати спеціяльну тренінґову програму «Культ чи Культура», присвячену насамперед концептуальним питанням роботи музеїв у сьогоднішніх умовах, перетворенню їх на сучасні лабораторії суспільного діялогу, створенню простору взаємодії представників локальної громади, пам’ятаючи при цьому про свою специфічну місію та функції.

Анастасія Чередниченко, членкиня команди «ProMuseum»:

Від Радянського Союзу українські музеї отримали важкий спадок – бути установами культу переможців, а не інституціями культури. Радянські музеї – ґвинтики ідеологічної машини, створені за єдиними шаблонами та методичними настановами, – були інструментом стирання пам’яті й нищення ідентичности, насадження псевдоісторичних мітів і маніпулювання масами. Сьогодні більшість музеїв, особливо реґіональних, і далі є радянськими рудиментами, що працюють у старій системі координат. Навіть у тих випадках, коли відбулося/відбувається редаґування експозиції відповідно до «вимог часу», воно має здебільшого поверховий характер, механічно змінюючи героїв та кольори, але зберігаючи формат і структуру наративу та спосіб його подання як безальтернативної версії «правди».

Без глибинного переосмислення своєї ролі, реінтерпретації колекції, зміни форм комунікації та роботи з авдиторією українські музеї за інерцією залишаються носіями старих цінностей та способу мислення, працюючи не на користь громаді, а на її дезорієнтацію та поглиблення кризи.

Українські музеї здатні стати фундаментом «реформ у головах», складником сучасної культурної інфраструктури. Вони мають величезний потенціял для розвитку критичного мислення, творчих здібностей, суспільного порозуміння та примирення довкола ідей толерантности, свободи, ідентичности тощо.

Однак для розкриття цього потенціялу музеї самі мають змінитися, пройти сутнісну трансформацію від моделі музею тоталітарного суспільства до музею громадянського демократичного суспільства. Головною передумовою для такої трансформації є «зміни в головах» самих музейників, підвищення компетенцій музейних працівників, впровадження сучасних форм і методів роботи (з колекцією, авдиторією тощо).

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.