Вересень 2012

Орієнтації українських медій: синдром Ляшка

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1628 переглядів

Однією з найрезонансніших медія-подій жовтня 2010 року стало оприлюднення давнього (1993 року) відеозапису допиту теперішнього народного депутата, а тоді дрібного чиновника Олега Ляшка. На допиті молодий Ляшко зізнався в інтимному зв’язку з іншим чоловіком, зумовленому, зокрема, міркуваннями особистої вигоди. Українські засоби масової інформації заходилися таврувати депутата-розпусника і прогнозувати його політичні перспективи; хтось почав гадати, чи є плівки автентичними, чи ні; хтось спромігся на узагальнення щодо «їхніх (депутатських) звичаїв» – ото й усе. І це є симптомом тяжкої хвороби українських ЗМІ, яку неможливо пояснити лише зовнішніми чинниками, – утисками свободи слова. Це, власне, внутрішній чинник, який полегшує нинішній владі утискати свободу слова.

Мене як громадянина дуже мало цікавить сексуальна орієнтація пана Ляшка та форми її вираження – зокрема й меркантильні. Це – його приватне життя, яке не зачіпає моїх громадянських прав та законних інтересів, і хай він у вільний від виконання службових обов’язків час сам розв’язує свої приватні проблеми.

Мене як громадянина цікавить зовсім інше. Рік тому народний депутат України Олег Ляшко нахвалявся подати судовий позов проти тодішнього президента України Віктора Ющенка. Підставою було те, що Ющенко згадав Ляшкове ім’я серед політиків, які в минулому мали серйозні проблеми з законом. Тоді народний депутат стверджував: він мав ці проблеми винятково через те, що був головним редактором опозиційної до Леоніда Кучми газети «Політика», а потім «Свобода». Отож зі слів Ляшка виходило: Віктор Ющенко – такий самий душитель демократії, як і його попередник на президентській посаді. Принагідно варто зазначити: попри те, що Кучма своїми діями завдав йому незрівнянно більшої шкоди, ніж Ющенко своїми словами, Ляшкові, який замалим не ототожнює їх обох, позиватися до Кучми на думку так і не спало. Хоча як фаховий юрист він мусив би знати: зважаючи на фактичну неможливість оскаржити дії влади під час президентства Кучми, будь-який суд почав би відлічувати термін позовної давности від часу зміни президента.

Тоді, торік, більшість демократичних медій Ляшка підтримала. «Пришивання йому політичної статті» стало ще одним звинуваченням на адресу Ющенка, ще одним буцімто доказом його буцімто недемократичности й нешляхетности. Скільки гніву вихлюпнули тоді медії на президента, скільки зневаги!

А тепер, із появою записів допиту, й без того багатьом відомий секрет став загальним надбанням: Ляшко мав-таки проблеми з законом задовго до того, як став головним редактором «Політики» й узагалі журналістом. А отже, погрожуючи Ющенкові судом, він блефував. Але сьогоднішні медії на це уваги не звертають. Не нагадують про це, не підкреслюють. Їх цікавить сексуальна орієнтація. А що було хай навіть рік тому, те минуло незворотно. В інтерв’ю «Українській правді» Ляшко стверджував: той давній допит був насправді пов’язаний із його журналістською діяльністю, а він тоді був в’язнем сумління. Шановне й авторитетне видання, оприлюднивши це інтерв’ю, навіть побіжно не згадало: 1993 року президентом України був іще Леонід Кравчук, і про жодні утиски журналістів тоді насправді й близько не йшлося. Автори інтерв’ю навіть не поцікавилися: у якому сміливому виданні працював тоді Ляшко?

Недаремно ж так досі й не став предметом обговорення в українських медіях дивний факт. 2005 року Юлія Тимошенко звинуватила Віктора Ющенка у потуранні «любим друзям», які щосили зловживали владою. Підкреслю: у зловживаннях звинувачували «любих друзів», Ющенка – лише в потуранні їм. Минуло три-чотири роки, й усі «любі друзі» ввійшли до оточення самої Тимошенко. Про їхні зловживання, справжні чи вдавані, вона більше ніколи не згадувала. Єдиним обвинуваченим у тій історії залишився сам Ющенко. Ані тоді, ані згодом медії не звернули на цей факт належної уваги, й у громадській думці Ющенко так і залишився ледь не покровителем шахраїв. Те саме відбулось і в історії з Ляшком: громадськість забула вже конкретику, забула фактаж, а враження, нібито Ющенко не гребував нічим у боротьбі проти опонентів, залишилося.

Жертвою такої поведінки медій став далеко не тільки Ющенко. Просто його приклад є найяскравішим через особливості його поведінки: влаштовуючи суперечки з дріб’язкових питань, а то й на рівному місці, він не вважав за потрібне публічно висловлюватися тоді, коли справа була справді важливою. Він, схоже, не вмів відрізняти важливе від неважливого.

Пригадуєте: він публічно назвав Тимошенко шпигункою, навіть ініціював розслідування. Ледь не місяць медії товкли воду у ступі: шпигунка – не шпигунка, Ющенко сказав – Тимошенко сказала. Взяти Кримінальний кодекс, подивитися склад злочину «шпигунство» («державна зрада») й зіставити з ним те, що зробила Тимошенко, – до такого не додумалися в жодному ЗМІ, принаймні, не пригадую такого. Побалакали у пресі, поперемивали всім кістки – й забули, ніби нічого й не було і наслідків ніяких не мало.

Перед президентськими виборами з боку оточення Ющенка лунали заклики об’єднати «всі націонал-демократичні сили». Серед адресатів пропозиції фігурувало й ВО «Свобода». Так і не довелося зустріти, щоб бодай хтось із журналістів нагадав, за що саме Ющенко 2004 року вигнав із «Нашої України» Олега Тягнибока. Та й про відповідність (а точніше, невідповідність) ВО «Свобода» поняттю «націонал-демократія» якщо хто й вів мову, то лише ЗМІ, контрольовані тогочасною опозицією.

Так, упродовж минулих п’яти років буцімто була свобода преси. Але за ті самі п’ять років медії виразно пожовтішали. Відбулася скандалізація політичної інформації. Перевіряти звинувачення й аналізувати події з погляду не «хто коли що про кого сказав», а в ширшому контексті, у контексті загальних тенденцій стало не заведено. Політики – всі без винятку – охоче цим користувалися, роздаючи звинувачення направо й наліво й навіть не намагаючися їх доводити. Вони достеменно знали: медії залюбки розтиражують ті звинувачення, й що тяжчими вони будуть, то охочіше розтиражують. Ніхто нічого не перевірятиме й доказів не вимагатиме.

Якоюсь «не такою» була та свобода. Надто ненадійними були її підвалини: влада просто послабила тиск на олігархів (вони ж – власники багатьох політичних ЗМІ) й пустила державні справи на самоплив. Олігархи перетворилися на повновладних удільних князьків і ніякої державної влади впритул не бачили. А отже, й не переймалися тим, що й як казали про владу їхні ЗМІ. Варто було з’явитися «владній вертикалі», як уся ця «свобода» розвіялася, немов дим. І ще одне: протягом усіх п’яти років «свободи» медії тільки й робили, що творили нескінченну повість «Як посварилися Віктор Андрійович із Юлією Володимирівною», часто-густо не так описуючи, як провокуючи конфлікти між ними. Аналізування подій, а тим паче загальних тенденцій – а отже, підняття рівня суспільної свідомости – як було не в пошані за часів Кучми, так і залишилося після Помаранчевої революції. Таку «свободу» дуже легко згорнути.

Саме медії дуже великою мірою формують пріоритети суспільних інтересів. Саме медії формують уявлення влади про ці пріоритети, про потреби суспільства та його культурний рівень. Зважаючи на це, влада вирішує, як можна поводитися з цим суспільством. «Казус Ляшка» якнайліпше унаочнює: для українських ЗМІ пріоритетним виявилося смакування подробиць сексуального життя. У створеній ними шкалі цінностей нетрадиційна сексуальна орієнтація виявилася набагато тяжчим гріхом, ніж нечесність і непорядність. Дискусія про моральність в українському політикумі легко підміняється таблоїдною скандальністю тем, зазвичай табуйованих у загалом виразно консервативному українському дискурсі. Тож коли політики ставляться до громадян, мов до недоумкуватих істот із найпримітивнішими потребами, то, може, й ЗМІ мають у цьому свою провину?

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.