Грудень 2016

Наша декомунізація зациклюється на символах, бо її породжують емоції

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
10
323 переглядів

Захват і ґвалт. Падає черговий Лєнін. Одні знімають відео, інші ховають до кишень історичні уламки.

Невдовзі люди повертаються до щоденного життя: до навчання в школах на радянський лад; до прокомуністичних викладачів університетів; на роботу, де з часів СРСР не надто багато змінилося.

Минуло чверть століття після проголошення Незалежности. Завдяки Революції гідности нарешті було ухвалено закони про декомунізацію. Це успіх, але не слід сприймати його абсолютно. Щоб зрозуміти, що й чому пішло не так, погляньмо на природу нашої декомунізації.

Основну увагу законів було прикуто до речей символічних – безумовно, важливих, але не первинних. Доки зациклюємося на символах, комуністичне залишається в процесах: погляньмо бодай на освіту.

Під головопад мовчазних лєнінів не один викладач переповідає курс філософії політичних вчень так, ніби це досі «науковий комунізм». І цілком імовірно, що звуки ударів монументального каменю об землю не проникають за університетські стіни.

Подібні розповіді про викладачів і навчальний процес я не раз чула від студентів із різних університетів країни. Вкупі з характеристиками «совок», «комунізм», «радянщина». Однобокість викладу, націленість на зазубрювання – типові методи виховання людини тоталітарного світу. Зразкового пролетаря, який точитиме деталі на заводі і киватиме в такт єдино правильній думці «згори». Не критичних, творчих і активних особистостей, потрібних для розбудови молодої держави.

Наша декомунізація зациклюється на символах, бо її породжують емоції. Післяреволюційний період – час загострених почуттів. Політично-патріотичної енергії в суспільстві було через край, і вона знайшла втілення в політиці декомунізації. Емоції – ось її паливо.

Дослідження соціологічної групи «Рейтинґ» показало, що люди категоричніше виступають проти знесення пам’ятників, аніж проти перейменування вулиць. Хоча, здавалося б, формальні незручності зміни назв, пов’язаних із місцем проживання, мали би викликати більше неґативу. Це ж дослідження засвідчило, що ставлення до декомунізації в Україні чітко поляризовано: є два категоричні фронти – прибічників і противників. Нейтральних мало.

Це напряму випливає з емоційної природи української декомунізації. Люди – і ті, хто за, і ті, хто проти – не сприймають цю політику комплексно, з її перевагами і вадами. Її сприймають, керуючись своїми почуттєвими упередженнями.

Відтак маємо чорно-біле сприйняття дійсности. Комунізм – зло; наша позиція апріорі істинна. Або: комунізм – абсолютне добро. І не інакше. Смисли різні, принцип той самий.

У цій апріорності помирає здатність до самокритики. У ній криється небажання і відсутність намагання побачити власні помилки. Але коли ситуація погана, треба ж на когось перекласти провину. Ми знаходимо її в іншому. Хтось нам винен – є така неприємна риса в українського суспільства. Почасти декомунізація править за черговий замінник потреби дати раду з проблемами внутрішнього життя країни.

Чому така, суто емоційна декомунізація – це погано? Річ у тім, що така декомунізація – самоцільна. Головне в ній – вона сама. Тож, як і саме слово, наслідки її заперечні, неґативістські – роз’єднуємо суспільство, руйнуємо минуле, звинувачуємо інших.

Із такою декомунізацією ми робимо певні дії, але всі вони – на заперечення. Тоді як нам потрібно створити нове, об’єднатися, самовизначитися. Не комуністи, то хто? Патріоти? Але ж патріотами можуть бути і соціял-демократи, і ліберали, і ті ж комуністи.

Нам треба переосмислити нашу декомунізацію з голови до ніг. Почати розуміти її як частину ширшої політики. Декомунізація має бути не самоціллю, а інструментом. Вона повинна мати чітке функціональне, творче застосування – проводитися як очищення дороги для втілення більшого українського проєкту. І тільки в його рамках вона набуде сенсу.

За 25 років так і не змогли придумати єдиного проєкту України. Чи на теперішньому етапі ми знаємо напрямок курсу України? Чи маємо стратегічний план, чи бодай бачення? Чи ми замінили його на солодкий і облудливий популізм і далі це робимо? Жодної ідеологічної партії та й ніякого розуміння в народі, що воно таке.

На державному рівні політики не мали стратегічного бачення розвитку України, то й не було бажання здійснювати декомунізацію. Тепер бажання є, а стратегії досі немає. Є інстинктивний сплеск, якому бракує конкретної політичної мети і цілісности.

Мало знати, від чого звільняємося. Треба знати, для чого. Декомунізація суто на емоційному підґрунті не веде до системних, реальних змін, бо вона й не має цього на меті. Для цього їй бракує раціонального складника, який вимальовує стратегічне бачення майбутнього.

Якщо замість аморфного ствердження, що комуністична спадщина стоїть нам на заваді, матимемо розуміння, для чого саме її здійснюємо, то й сприйматиметься вона комплексно: з перевагами, якими можуть бути і її результати, і уроки; і її вади, що, навпаки, гальмують наш поступ.

За критичним поглядом на декомунізацію приходить і критичний погляд на себе – визнання власних помилок і слабкостей. А це означає брати відповідальність – позиціонувати себе як суб’єктів. Діячів, творців своєї долі, а не бездіяльних об’єктів неґативних впливів.

Займімося насамперед творенням «для» – державно-економічним розвитком, українською стратегією, бо це є найкращим ґрунтом для реалізації нашої патріотичної енергії. Саме по собі нічого не зміниться. Говорячи про політичні зміни, я не раз повторюю: «ми». Державотворення – справа суспільства не меншою мірою, ніж політичних інституцій. Те, що на політичне має право впливати тільки еліта, що державу будують «вони», – психологія радянської людини. Що треба декомунізувати безапеляційно, то це свою об’єктну свідомість. А політику декомунізації треба комплексно продумувати, а не беззастережно втілювати.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.