Травень 2015

Декомунізаційні закони: пропозиція правок

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
10
1646 переглядів

Декомунізаційні закони від 9 квітня здійняли хвилю занепокоєння. Обговорення цих законів у медіях супроводжували закиди щодо недоцільности таких кроків загалом або скарги щодо надмірности витрат на перейменування вулиць. На нашу думку, така огульна критика відвертає увагу від справжніх проблем, до яких можуть призвести окремі норми законів. Чимало правозахисників та істориків висловило цінні критичні зауваження до окремих положень законів. Небезпека цих законопроєктів полягає в тому, що під еґідою популярної мети парламент вводить у дію низку розмитих норм, які не лише ускладнюють дискусію довкола обраної теми, але й ставлять під загрозу тривалого ув’язнення будь-яку особу за нейтральне чи описове згадування подій радянської доби, прирівнюючи його до тяжких злочинів. Тобто насправді в зоні ризику перебуває кожен, хто ризикне зачепити цю тему.

У відповідь на численні несхвальні коментарі 27 квітня Верховна Рада 233 голосами підтримала зміни до найконтроверсійнішого Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціялістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаґанди їх символіки» – список винятків, на які не поширюється заборона радянської символіки, було дещо розширено. З одного боку, готовність депутатів визнати вади ухваленого тексту викликає оптимізм, проте, з другого боку, внесені зміни не вирішують основних проблем із порушенням свободи слова, свободи об’єднань і конфлікту з конституційними нормами. Із цієї причини закони потребують доопрацювання та вдосконалення.

Ми вважаємо, що ухвалені закони неможливо оцінити однаково. Інтенсивне обговорення української спроби декомунізації окреслило основні прогалини законодавства, і тому логічним продовженням цієї дискусії має стати розгляд безпосередніх змін до тексту. Із цієї нагоди ми пропонуємо Вашій увазі можливі зміни до положень Закону у вигляді порівняльної таблиці й закликаємо приєднатися до обговорення та опрацювання їх остаточного варіянту. Ми також хочемо зауважити, що запропонований текст є суттєвим компромісом між тими обмеженнями, які було затверджено 9 квітня, та загальноприйнятими стандартами захисту прав і свобод людини: цей варіянт тексту покликаний лише мінімізувати потенційну шкоду від застосування ухвалених законів.

Коротке обґрунтування запропонованих правок

 

До Проєкту Закону про засудження комуністичного та націонал-соціялістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаґанди їх символіки

Ключовим терміном для цього Закону (і відповідних змін до низки інших законів) є означення «пропаґанди» тоталітарних режимів: саме «пропаґанда» комуністичного та націонал-соціялістичного режимів підлягає кримінальній забороні, є підставою для відмови у реєстрації громадських об’єднань або політичних партій. У тексті Закону «пропаґанду» означено як «публічне заперечення <...> злочинного характеру» тоталітарних режимів. Термін «злочинний характер» і надалі фігурує в тексті Закону. Цей термін є занадто розмитим і таким, що допускає неоднозначні трактування та уможливлює зловживання під час виконання норм закону. У світовій нормотворчій практиці не існує криміналізації заперечення «злочинного характеру», натомість застосовують заборону й покарання саме за заперечення або тривіялізацію конкретних злочинів. Тому ми пропонуємо замінити заборону заперечення чи виправдання «злочинного характеру» на заборону заперечення чи виправдання власне злочинів цих режимів. У зв’язку з цим ми пропонуємо додати до тексту перелік цих злочинів, ґрунтований на напрацюваннях директора Харківської правозахисної групи Євгена Захарова. Внесення такої зміни до тексту дасть особі змогу передбачити, що нейтральні або описові згадування режимів є правомірною поведінкою, яка не спричиняє застосування покарання у вигляді тривалого позбавлення волі.

Закон пропонує заборонити використання будь-якої символіки тоталітарних режимів у найширшому сенсі, не враховуючи того, що використання цієї символіки може мати різноманітні підстави, наміри та мотивації. Подібні законотворчі пастки існували в законодавстві низки постсоціялістичних країн, допоки їх оскаржували до органів конституційного контролю – внаслідок таких скарг заборони символіки було скасовано. Це пояснюється тим, що будь-який символ сам по собі не є проявом суспільної небезпеки, підбурюванням до аґресії чи образою. Тільки сукупність дій особи, яку супроводжує умисел спровокувати суспільство демонструванням того чи того символу, може потенційно бути небезпечною і такою, що принижує гідність особи чи групи людей. Через це при побудові норми важливо змістити акцент із заборони символіки як такої до заборони умисно злочинних дій. Саме тому ми пропонуємо конкретизувати норми Закону і заборонити використання символіки лише в тих випадках, коли таке використання має на меті виправдати, схвалити чи відновити згадані режими або ж заперечити, применшити чи виправдати їхні злочини. Важливо, що така зміна усуне потребу щоразу редаґувати перелік радянських символів, які дозволено використовувати, бо основним елементом заборони стане наявність злочинного умислу – виправдати чи схвалити ксенофобію, дискримінацію за класовою, релігійною чи іншою ознакою, аґресію, властиву тоталітарним режимам (при цьому не так важливо, який саме прапор чи яку цитату використовуватиме особа – перелік символів може бути як завгодно широкий).

Також при визначенні санкції та розміру покарання за дії, які підпадають під кримінальну заборону, необхідно врахувати принцип пропорційности. Навіть якщо означення пропаґанди тоталітарних режимів буде змінено, як рекомендовано вище, 5 років позбавлення волі із конфіскацією майна – це необґрунтовано та непропорційно важке покарання. Оскільки зміни, що їх ми пропонуємо, акцентують увагу саме на злочинній меті пропаґанди режимів (а саме культивації насильства, ксенофобії, нетерпимости, притаманних тоталітарним режимам), розмір кримінальної відповідальности має бути співрозмірний принаймні 300 статті Кримінального кодексу, що реґулює таку заборону, а саме ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропаґують культ насильства та жорстокости, расову, національну чи релігійну нетерпимість і дискримінацію. Тож санкція за правопорушення може варіюватися від штрафу до позбавлення волі, відповідно до обставин кожної окремої справи, представленої на розгляд суду.

Закон пропонує наділити Міністерство юстиції повноваженнями відмовляти в реєстрації юридичної особи, політичної партії, іншого об’єднання громадян, друкованого засобу масової інформації у разі, якщо при реєстрації виникає підозра, що вони пропаґують один із тоталітарних режимів. На нашу думку, таке положення порушує баланс судової та виконавчої влади. Центральний орган виконавчої влади може виносити рішення про відмову у реєстрації лише у випадку недотримання процедурних аспектів реєстрації, наприклад, якщо бракує необхідних документів. Натомість виносити рішення по суті й визначати, чи насправді діяльність об’єднання/партії/організації/медія є злочинною (що є підставою для відмови у реєстрації) – це виняткова компетенція органів судової влади. Тому рішення про відмову в реєстрації через підозру в пропаґанді тоталітарних режимів може виносити лише суд. На цьому ґрунтуються рішення Европейського суду з прав людини та рекомендації Венеціянської комісії. Саме тому ми пропонуємо сформулювати норми Закону так, що підозра на пропаґанду режимів буде підставою для Мін’юсту звернутися до суду з проханням розглянути законність реєстрації.

До Проєкту Закону про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті

Закон запроваджує відповідальність за зневажливе ставлення до осіб, проголошених борцями за незалежність. Поняття «зневажливе ставлення» є оцінковою моральною категорією, яку не може бути точно окреслено законодавчими актами, і внаслідок цього її може бути довільно зінтерпретовано. Відповідно, положення статті 6 цього закону порушує принцип правової визначености: з тексту закону не випливає, які саме дії буде розцінено як зневажливі, так само як і не є очевидним, яку відповідальність вони потягнуть за собою – кримінальну, адміністративну, цивільно-правову чи дисциплінарну. Якщо припустити, що ця норма є відображенням спроби захистити право на честь і гідність цієї групи осіб (це випливає із пояснювальної записки до законопроєкту – закон покликаний зупинити «публічне приниження гідності борців за незалежність України як у ХХ столітті, так і у сучасний період протистояння зовнішній збройній агресії» і запобігти йому), тоді незрозумілою є потреба вирізнити окрему групу громадян для спеціяльного захисту. Українське законодавство рівною мірою ґарантує право на захист чести й гідности всім фізичним особам без винятку (статті 3 та 68 Конституції України, стаття 297 Цивільного кодексу), зокрема й особам, зазначеним у статті 1 цього Закону. Відповідно, будь-хто може звернутися по захист своїх прав до суду або правоохоронних органів, якщо зневажливе ставлення містило ознаки правопорушення відповідно до чинного законодавства. Із цих причин положення частини 1 статті 6 Закону не є чітко визначеним, доцільним і достатньо обґрунтованим.

Досвід постсоціялістичних країн показує, що подібне законодавство не містить таких норм. Зокрема, польський закон про комбатантів і жертв військових репресій та воєнного часу визначає, хто належить до переліку комбатантів, і окреслює низку соціяльних, трудових та пенсійних пільг, які їм належать. Натомість він не містить жодної норми, яка визначала би, яке ставлення до комбатантів є протиправним. Тому ми пропонуємо відмовитися від згаданої на початку норми в ухваленому проєкті закону про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті.

Непорозумінням є і формулювання «публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті». Боротьба за незалежність охоплювала величезну кількість різних дій, а визначати правомірність чи неправомірність будь-яких дій осіб, розглядаючи їх окремо чи у сукупності, – це виняткова прероґатива судової гілки влади. Відповідно, Верховна Рада не має компетенції визначати правомірність боротьби за незалежність у будь-який проміжок часу. Ба більше, при розгляді правомірности будь-яких дій протягом усього століття доцільно розглядати правомірність окремих інцидентів. Наприклад, 2010 року Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького режиму СРСР і УРСР винними в організації Голодомору-Геноциду в Україні в 1932–1933 роках. Для цього процесу визначальною характеристикою став не тільки розгляд окремого історичного інциденту, але й дотримання принципу індивідуальної кримінальної відповідальности кількох конкретних осіб. Відповідно, у випадку істотних суперечок щодо правомірности окремих дій, які відбулися протягом ХХ століття, остаточне рішення має ухвалити судова інстанція з дотриманням усіх процедурних ґарантій.

До Проєкту Закону про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років

Якщо розглядати описане вище положення разом із пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років («недопущення фальсифікації історії Другої світової війни»), виникає питання: якщо буде знайдено історичні докази істотних правопорушень з боку представників українського визвольного руху в ХХ столітті, чи вважатиметься опублікування таких доказів за «публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті»? Чи буде відмова від опублікування такої інформації фальсифікацією історії? Хоча зрозумілим є прагнення законотворців поставити фінальну крапку в суперечці про роль борців за незалежність України у ХХ столітті, важливо усвідомлювати й пам’ятати, що вміння визнавати свої помилки також є частиною культурної та історичної національної спадщини. Через неоднозначність і суперечливість зазначених вище положень пропонуємо видалити їх із Законів.

Сторінки3

Автори

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.