Травень 2015

Декомунізація і академічна дискусія

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
1984 переглядів

Після того як український парламент ухвалив декомунізаційні закони, в інформаційному полі з’явилося безліч мітів, доволі далеких від тексту самих законів. Іноді їх породжує неуважність читачів цих юридичних актів, іноді – зумисне бажання критиків скомпрометувати самі закони.

Обговорення поступово зміщується саме в бік мітів, а не проголосованих актів. У вир боротьби з неіснуючими загрозами декомунізації затягло навіть україністів із-за кордону, які нещодавно звернулися до президента з проханням заветувати закони.

Утім, у листі відсутній аналіз умов, за яких український парламент проголосував «декомунізаційний пакет», аналіз міжнародного та внутрішньоукраїнського контексту. Не згадано, що схожі юридичні акти ухвалювали й інші країни Східної Европи для подолання тоталітарної спадщини комунізму. Такі кроки були неодмінним елементом демократичних трансформацій, поруч із реформами в економічній та політичній царинах.

Відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежности була однією з причин, які призвели до неорадянського реваншу режиму Януковича. Неподолане тоталітарне минуле досі стоїть на заваді розвитку України як европейської демократичної держави, адже саме на острівці «радянськости», яких з огляду на історичні причини залишилося найбільше на Донбасі та в Криму, сперто Путінову аґресію проти України. Носії радянських цінностей (а не росіяни чи російськомовні, як про це говорить російська пропаґанда) нині є головним кадровим резервом терористичних загонів у так званих ДНР та ЛНР. Тому питання декомунізації для України сьогодні стосується вже не лише гуманітарної політики, але й політики безпеки.

Саме тому всі чотири закони ухвалила виразна більшість. Саме тому за них не голосували проросійські депутати з Опозиційного блоку. Автори листа до президента назвали їх тими, «хто займає особливу позицію з цього питання», проте не вказали, що цю особливу позицію породжує аж ніяк не їхнє пошанування свободи слова, яку нібито мали би обмежувати ці закони.

Абсолютна більшість тих, хто не голосував 9 квітня, впевнено тиснули на кнопку «за» 16 січня 2014 року, штовхаючи Україну в обійми проросійської диктатури. Тому дивно, що підписанти листа, які вважають себе за оборонців свободи, збентежені тим, що ці люди не голосували.

Так само дивно, що застереження експертів стосуються двох законів, безпосередньо пов’язаних із обстоюванням цінности свободи: перший із них віддає шану учасникам боротьби за незалежність, а другий закон засуджує комуністичний тоталітаризм – одне з найяскравіших утілень несвободи в минулому столітті.

***

Але перейдімо безпосередньо до аналізу самих зауваг. Авторів найбільше (це застереження подано під № 1) турбує те, що закон про визнання борців за незалежність впроваджує кримінальну відповідальність за невизнання леґітимною «боротьби за незалежність України у ХХ столітті».

Можливо, рівня знання української мови навіть поважним іншомовним україністам забракло, аби уважно прочитати текст Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» і помітити, що в тексті, який вони критикують, відсутнє словосполучення «кримінальна відповідальність».

Так само, як і в іншому критикованому законі – про засудження комуністичного та нацистського режимів – заборона на використання їхніх символів не поширюється на наукові дослідження. Тож закони, що їх ухвалили українські парламентарі, у жоден спосіб не впливатимуть на академічну дискусію.

Лише один закон із «декомунізаційного пакету» має можливість вплинути на наукове життя – той, що відкриває архіви КҐБ. Певен, що вплив цього закону буде винятково сприятливим, адже він дасть змогу наситити дискусію досі недоступними фактами. Але підписанти листа не проаналізували цього закону, ухваленого разом з іншими трьома.

Як бачимо, занепокоєння щодо можливого втручання політиків в академічну дискусію, яке стало одним із головних мотивів листа, виявляється марним.

***

Іншим мотивом його авторів стало бажання не допустити до визнання в Україні членів ОУН та вояків УПА як учасників боротьби за незалежність.

На їхню думку, УПА «стратила десятки тисяч поляків в одному з найогидніших актів етнічної чистки в історії України», ОУН – «одна з найбільш радикальних політичних груп Західної України міжвоєнного періоду», організація, яка «брала участь у єврейських погромах в Україні».

Звичайно, така оцінка українського націоналістичного підпілля звучить у дискусіях щодо його місця та ролі в історії. Але це лише одна з думок, яка має право на існування. Як і інші тези, які стверджують, що образ вояків УПА як ксенофобів та антисемітів майстерно створювала десятки років радянська пропаґанда; що цей стереотип досі має значний вплив на історіографію, хоча він зменшується з відкриттям раніше таємних архівів.

Автори листа чомусь переконані, що надання статусу борців за незалежність членам ОУН та УПА, яке здійснить держава, стане на заваді подальшому дослідженню історії цих структур. Але аналогічний статус учасників антикомуністичних рухів у країнах Балтії та Східної Европи не завадив їх вивченню.

  • Скажімо, стаття 3 чеського закону від 09.07.1993 року про протиправність комуністичного режиму та боротьбу з ним визнає індивідуальний чи груповий опір громадян проти цього режиму за «леґітимний, справедливий, морально обґрунтований» і «вартий поваги».
     
  • Інший закон про учасників боротьби з комунізмом від 20.07.2011 року за форми такого опору комуністичному режимові визнає, зокрема, «збройну або іншу прирівняну до неї боротьбу» і надає учасникам такої боротьби статус ветерана війни.
     
  • Польський закон від 24.01.1991 року про комбатантів і осіб, які були жертвами репресій під час війни та в повоєнний час, надає правовий статус особам, які брали участь у бойових діях та повстаннях, входили до складу військових формувань чи організацій, що боролися за суверенітет і незалежність Польщі.

    До переліку таких осіб зараховано, зокрема, учасників підпільних організацій та партизанських загонів часів Другої світової війни, а також осіб, які брали участь у боротьбі з Українською повстанською армією. Цей закон вимагає «глибоко шанобливого ставлення» до комбатантів та жертв репресій.
     

  • Литовський закон від 23.01.1997 року про правовий статус учасників руху спротиву окупації взагалі визначає період історії країни від червня 1940 року по березень 1990 року як період окупації. Радянський та нацистський режими, які існували у цей час на території Литви, визнано за незаконні. До учасників руху опору окупації зараховують членів не лише офіційних структур литовської держави, але й різноманітних підпільних та партизанських формувань.

Ані в Польщі, ані в Чехії, ані в Литві надання відповідного статусу учасникам руху опору чи боротьби проти окупаційних режимів не перешкоджає дослідженням. Це стосується, зокрема, і дій окремих учасників такої боротьби, які можуть мати злочинний характер.

Те саме стосується й українського закону, який не лише не обмежує такі дослідження, але, навпаки, зобов’язує державу забезпечувати «всебічне вивчення історії про боротьбу за незалежність України у ХХ столітті та її борців» і підтримувати діяльність неурядових органів та установ, що здійснюють таку дослідницьку діяльність.

Зрештою, стаття 2 чинного від 2006 року Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» визнає публічне заперечення Голодомору протиправним. Що аж ніяк не перешкоджає його всебічному дослідженню.

Переконаний, що ухвалення закону стане потужним стимулом для деполітизації історії ОУН та УПА. Питання їх оцінки врешті зникне з порядку денного політиків, його врешті перестануть обговорювати на виборах. Це, своєю чергою, може актуалізувати академічну дискусію, від участи в якій чимало науковців відмовлялися саме через її надмірну політизацію.

На жаль, автори листа, які вважають себе за експертів із українських питань, не до кінця усвідомили, чому визнання повстанців є таким важливим для нинішніх громадян України. Справа в тому, що історія УПА, особливо її спротиву радянській тоталітарній системі, – це не просто драматичний період історії, але й частина української культури. Повстанський фольклор нараховує сотні народних пісень і належить до одного з найбагатших, що є свідченням того, наскільки серйозно їхня боротьба відбилася у свідомості українців. Вона стала невилучним елементом традиції боротьби за незалежність аж до наших днів.

Червоно-чорний прапор як символ опозиційного руху до радянського режиму чи корумпованих урядів Кучми та Януковича можна побачити на всіх трьох українських Майданах: 1990, 2004 та 2013–2014 років. Самооборона Майдану поділялася на «сотні» – так, як називалася основна тактична одиниця УПА. Офіційним вітанням на Майдані стало бандерівське «Слава Україні!». Українські вояки, які на Сході боронять незалежність України та свободу Европи, вважають свою боротьбу за продовження повстанської.

Політичний сиґнал найвищого рівня, що Українська Держава вшановує тих, хто боровся за її незалежність, надзвичайно важливий для сучасних воїнів та волонтерів, адже це означає, що і вони не зостануться забутими чи зневаженими.

***

Стурбованість авторів листа викликає й означення комуністичного режиму як злочинного. На їхню думку, не можна говорити про засудження всього радянського періоду, адже були періоди 1920-х років, які стали часом розвитку української культури.

Але чи розвиток, який уже наступного десятиліття переріс у розстріляне відродження, має правити за виправдання режимові, винному в зумисному вбивстві мільйонів українців? Чи мої колеґи не помітили жорстоких розправ із українськими повстанцями та заможними селянами у 1920-х роках?

Чи успіхи в економічній політиці Гітлера мають ставати на заваді визнання його як злочинного?

Свідомо подаю тут зіставлення з нацизмом, бо, схоже, що саме знак рівности між обома тоталітарними режимами – це те, що непокоїть підписантів.

Для мене вони однаково злочинні, тому однаково заслуговують на пам’ять і шану всі жертви режимів, незалежно від того, де їх убили – в Авшвіці чи в ҐУЛАҐу.

***

Урешті, останнє зауваження у зверненні взагалі нагадує постійно повторювані тези сучасної російської пропаґанди про «зневагу фашистського режиму в Києві до ветеранів війни». «Ті, хто вважає перемогу над нацистською Німеччиною за один із найважливіших історичних моментів, не повинні бути залякані або почуватися вигнанцями», – читаємо у листі.

Можливо, його авторам забракло терпцю прочитати ще один із чотирьох декомунізаційних законів «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні», який, між іншим, проголошує шанобливе ставлення до пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху та жертв нацизму.

Ветеранами війни за українським законодавством визнано вояків Червоної армії, які воювали проти нацизму. Пам’ятники і пам’ятні знаки на вшанування учасників та жертв війни має бути впорядковано й збережено.

Ба більше, навіть запроваджувані обмеження щодо публічного використання радянської символіки не поширюються на пам’ятники, пов’язані з опором та вигнанням нацистських окупантів з України, а також надгробки та будь-які пам’ятники, розташовані на кладовищах і цвинтарях.

Підписанти листа називають себе науковцями й експертами, «які здавна віддані відродженню України та її свободі». І серед них справді є такі. Але не лише такі.

Публікації інших його авторів про «одвічний український колабораціонізм» та «загрозу українського фашизму» не тільки спотворювали розуміння суспільних процесів в Україні, але їх ще й активно використовувала і використовує російська пропаґанда в інформаційній війні проти України протягом останніх років.

Схоже, саме зловживання цих других довірою перших стало причиною появи звернення, яке теж уже стало інструментом у цій війні.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.