Навіґація за темамиЯк користуватись

#Євромайдан

EN Read in English

Значок # («гештеґ») у назві цієї спеціяльної теми - не тільки нагадування про те, що цей Майдан, як і всі суспільні зрушення у світі протягом останніх кількох років - від Ірану до руху «Occupy» («Займи»), відбувалися за посередництвом інтернету та живилися енергією соціяльних мереж. Для нас це також символічний збіг: оновлений сайт «Критики» постав за кілька тижнів до початку Евромайдану.

Започатковуючи цю спеціяльну тему на сайті, ми ще не знаємо, що чекає Україну після поразки у Вільнюсі, ми не знаємо, чим завершаться події у Києві. Але ми точно знаємо, що тема #Євромайдан - це певний підсумок і випробовування того, про що писала та у що вірила «Критика» протягом 16 років: свободу і права людини, верховенство права та ненасильницький спротив, виклики радикалізму та труднощі політичного лідерства.

У цій темі ми подаємо блискучі статті наших авторів, присвячені революційним подіям в Україні та у світі. Тим часом, грудневе число часопису «Критика» присвятить Евромайдану. Хай як ми згадуватимемо про ці дні й ночі за місяць, їхнє значення та домашні завдання, які вони нам готують, є масштабним викликом для спільноти наших авторів та авторок. А сьогодні вони пишуть блоґи та виходять на вулиці - до вас, наших читачів, друзів і колег.

Від самого початку політика Табачника та його попередників мала всі ознаки клановости та кулуарности. Зміни, якщо й відбувалися, мали переважно декоративний характер. Результат – імітація реформ і знущання над ідеями Болонського процесу, перетворення навчальних закладів на феодальні вотчини і – небачене раніше поширення корупції, яка пронизує освітню систему зверху донизу. Нічого дивного – будь-які реформи, ініційовані «згори», приречені на поразку, якщо не супроводжуються активною участю в них громадськости. Проте механізм публічного діялогу влади та академічної громадськости відсутній. Точніше, за сьогоднішніх умов він просто не потрібний. Корупція, власне, і є суроґатом такого механізму, проте в корумпованому середовищі неможливі новації та ініціятиви.
Більшість сьогоднішніх експертів, схоже, щиро вважає, що у міжнародній політиці Янукович продовжуватиме сумнозвісну кучмівську «багатовекторність», а у внутрішній – у подібний спосіб провадитиме політику «моментократії», тобто опортуністично маніпулюватиме різними кланами, групами та інтересами, реалізуючи насамперед інтереси власні та найближчого оточення. Ці передбачення видаються мені помилковими з двох причин. Насамперед, не стало тих ідеальних можливостей для маніпуляцій, що мав Леонід Кучма. Успішно окупувавши псевдоцентристську нішу і з неї подаючи себе як поміркованого політика, правдивого миротворця, що зрівноважує інтереси сходу і заходу, комуністів і націоналістів, проросійських і проевропейських радикалів, він ефективно марґіналізував своїх опонентів – і лівих, і правих, вишто
Кожен громадянин у принципі має право не голосувати і публічно про це заявляти. У випадку знаної особистости така заява стає суспільним фактом і громадським чинником – корисним або ніяк не корисним. У цьому контексті цей особистий вибір (а іноді лиш відрух) має бодай два наслідки: він «об’єктивно» прирівнює неголосування до голосування «проти всіх» (тут, щоправда, є юридичне й етичне розрізнення між дією прямою та непрямою, commission і omission, але у прагматичному сенсі воно тут не істотне), а також – якщо ми в принципі допускаємо існування у громадянському вимірі такої речі, як моральність – він несе моральну відповідальність за свій вибір, за його вповні передбачувані наслідки: вибереш Януковича, тобто поможеж його вибрати – то й матимеш цінності та (головне) дії Януковича.

Сторінки9