Статті

Корупція, тобто використання влади для особистого збагачення – вдячна тема для популістів. Вона – корупція – дедалі дужче дратує суспільство, багатомільярдні цифри розкрадань і розкішні маєтки можновладців спричиняють заклики до посилення покарань. Але чи можна у такий спосіб справді позбутися корупції? Чи може постати в Україні влада, здатна на це? А навіть якщо так, то чи не буде вона ще гіршою за корумповану? Нарешті, якщо просто «висмикнути» корупцію з нашого життя, то чи стане воно кращим? Почнімо з останнього. Уявімо, що від завтра хірург більше не пропонує вам сплатити за операцію. І живе на ті кілька тисяч гривень, які йому платить держава? Ні, звісно! Більш-менш кваліфікований фахівець або піде до платної клініки, або поїде за кордон, тож і вам доведеться йти або їхати за ним, але
Відчуття, що якийсь важливий етап українського проєкту (назвімо його «Друга республіка») майже вичерпав свій потенціял і добігає кінця, насправді є. Однак це відчуття породжене не кризою леґітимности, а кризою ефективности сучасної України. «Failing state» (саме так, не «failed», а тривале в часі «failing») – це, певно, одне з найвлучніших означень української «Другої республіки». «Відкатна економіка», повсюдна корупція, засилля нуворишів у владі, брак системного мислення в головах можновладців та системних реформ у країні, постійна деґрадація таких стратегічних галузей, як освіта, охорона здоров’я, оборона. Врешті-решт – нівеляція будь-якої ціннісної системи координат у суспільстві й перетворення України на «царство ціннісних симулякрів».

Сторінки8