Статті

Центральне питання сучасної політичної економіки – не так розподіл багатств, як спосіб контролю над насильством, бо власність завжди можна відняти силою. Звісно, порушуючи при цьому права законних власників. Своєю чергою, за таких умов можливість збагачення є головним мотивом «власти», а особисті чи контрольовані можновладцями фінансові ресурси – головним способом її збереження. Хоча б тому «власть» та слабкі права власности є сторонами одної медалі. Відповідно, ті, хто здобув багатства за допомогою сили, не зацікавлені у зміцненні прав власности, натомість власники, що набули статки у чесний спосіб, кровно зацікавлені у приборканні «власти», тож є природними союзниками громадянського суспільства у цьому питанні. Але питання не просто у політико-економічному «розкладі сил».
Історична нагода змінити конституцію, зліквідувати виборне президентство та обрати нову Верховну Раду. Суперечки точаться в основному про прероґативи, які повинен мати більш-менш могутній президент, чию необхідність для країни багато хто сприймає як даність. Тож чимало дискусій не виходять за рамки порівняння між «кучмізмом» 1996–2004 років і двовладдям 2006–2010 років – хоча жоден із цих періодів не можна назвати вдалою фазою новітньої політичної історії України. Чого країна насправді потребує, то це серйозної дискусії про діяпазон і структуру прероґатив парламенту. Ухвалена внаслідок таких дебатів реформа української політичної системи повинна привести до створення політичної системи зі слабким виборним президентом, в якій би де-факто домінувала Верховна Рада.

Сторінки9