Статті

Публікуємо розмову із Вадимом Трюханом, держслужбовцем, дипломатом із п’ятнадцятирічним стажем, одним із засновників та директором Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріяту Кабінету Міністрів України (2008-2010 рр.) Після 2010 р. Взимку 2013 року він добровільно звільнився із цієї посади й таким чином став єдиним державним службовцем в Україні, що звільнився через особисту незгоду із рішеннями керівництва держави зупинити європейську інтеграцію і розігнати Майдан 30 листопада 2013 року. Розмова показує насамперед мотивації різних учасників протестного руху Євромайдану, механізм їх взамодії між собою, розмаїття підходів до своєї ролі у протестному русі, а також увиразнює підвищення суб'єктности громадянського суспільства України.
Будь-яка революція має сенс, коли радикально змінюється не тільки політична система, але й визначено боротьбу із зовнішнім чинником, у цьому випадку чинником імперії в образі Кремля. Москва добровільно ніколи не визнає жодної реформи, якщо вона суперечить імперській суті – підкорення Кремлю. Ці чинники актуальні зараз для України, яка робить другу спробу революційних перетворень. Наскільки вдасться – питання часу й мужности українців. Бо-ж як би не змагалась кремлівська пропаганда, історична пам'ять набагато міцніша й стабільніша, ніж тимчасові гасла. Після розпаду СССР пам'ять почала давати про себе взнаки щоразу частіше – відкрились кордони, з'явився інтернет, люди почали спілкуватись, отримувати колись цензуровану інформацію, врешті, думати.
Чи стане Крим найновішим членом Союзу невизнаних пострадянських держав (офіційна назва звучить краще: Співдружність за демократію та права народів), до якого вже входять Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія й Нагірний Карабах? Я займаюся передовсім Україною та Росією, проте свого часу досліджувала й непрозорі зв’язки між внутрішньою та зовнішньою політикою у невизнаних державах. Доля (і ґрант від ЄС) привели мене до Придністров’я. Робота в цьому реґіоні, дослідження його енергетичного сектору і зв’язків між сепаратизмом і збагаченням еліт дають мені змогу припустити: така модель нічого доброго Криму не віщує. Можливо, перетворення Криму на невизнану державу не віщує нічого доброго і Росії. Воно створило б небажаний прецедент територіального сепаратизму, якого так боїться сама Москва.
Цей текст повномасштабного коментованого конституційного проєкту Всеволода Речицького є результатом науково-експертних та творчих зусиль Української Гельсинської спілки з прав людини в ділянці сучасного конституціоналізму, захисту прав людини і основоположних свобод в Україні в період 1994-2014 рр. Проєкт отримали більшість учасників та учасниць Конституційної асамблеї України. Проєкт передбачає новий підхід до визначення засад конституційного ладу, двопалатну структуру парламенту - Національних Зборів України, містить розгалужену систему стримувань та противаг, переосмислює весь комплекс суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина. Ідейну основу проєкту складають надбання як національної, так і загальної - евроатлантичної конституційної думки. «Критика» запрошує Спільноту до дискусії.
Ми закликаємо коментаторів, особливо тих, хто дотримується лівих поглядів, бути обережними з озвученнями обґрунтованої критики радикального українського етнонаціоналізму. Більш панікерські заяви про Евромайдан найвірогідніше буде використано кремлівськими «політтехнологами» для втілення геополітичних проєктів Путіна. Надаючи риторичне забезпечення війні Москви проти незалежности України, таке панікерство мимоволі допомагає політичній силі, яка є набагато більшою загрозою для соціяльної справедливости, прав меншин та політичної рівности, ніж усі українські етноцентристи разом узяті.
Центральне питання сучасної політичної економіки – не так розподіл багатств, як спосіб контролю над насильством, бо власність завжди можна відняти силою. Звісно, порушуючи при цьому права законних власників. Своєю чергою, за таких умов можливість збагачення є головним мотивом «власти», а особисті чи контрольовані можновладцями фінансові ресурси – головним способом її збереження. Хоча б тому «власть» та слабкі права власности є сторонами одної медалі. Відповідно, ті, хто здобув багатства за допомогою сили, не зацікавлені у зміцненні прав власности, натомість власники, що набули статки у чесний спосіб, кровно зацікавлені у приборканні «власти», тож є природними союзниками громадянського суспільства у цьому питанні. Але питання не просто у політико-економічному «розкладі сил».

Сторінки8