Таня Малярчук. Звірослов

Вересень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2904 переглядів

Харків: Фоліо, 2009.

Таня Малярчук повертає українському читачеві майже забуте алегоричне мислення. Як ми знаємо, механізм алегорії спрацьовує через миттєве упізнавання та співвіднесення із певною рисою характеру людини: скажімо, курка – дурна, свиня – брудна, заєць – боягузливий, а щур – бридкий. І якщо середньовічні бестіярії писали насамперед про тварин, яких тодішній пересічний читач ніколи не бачив і не міг побачити – мітичних єдинорогів, єхидн тощо, то у «Звірослові» найперше впадає у вічі сам каталог звірів: авторка практично не вводить «благородних» тварин. Десяток абсолютно звичних, ба навіть буденних для нас звірів, про яких усі ми маємо приблизно однакове уявлення: курка, собака, медуза, щур, ворон, слимак, свиня, заєць, метелик, хіба що пуму не щодня зустрінеш. Уже перша сторінка будь-якого оповідання налаштовує на певне сприйняття, здебільшого зумисно неґативне: погодьтеся, можна було назвати слимака «равликом», проте авторці знадобилося саме оціночне слово «слимак»! Ніби забракло позитивних персонажів – «зразків для наслідування».

Втім, кого тут наслідувати? Люди у книжці Тані Малярчук – буденні, нецікаві, нічим не визначні, пересічні. Пасивні, як медузи, жалюгідні, як слимаки, або ж, як щури – «сіренькі, маленькі, нешкідливі, порпаються в сміттєвих баках і прочищають стічні труби. Носять своє потомство на плечах з однієї нірки в іншу. Бігають туди-сюди в безперервних пошуках їжі. Роками. Століттями. Тисячоліттями. І залишаються при цьому невидимими. Ви не звертаєте на них уваги. Ви дивитеся їм в очі і не бачите їх. Вони й не вимагають більшого, їхнє життя повноцінне лише за однієї умови – залишатися невидимими» («Заєць»). Нищівний портрет пересічности й філістерства, проти яких завзято боролися модернізм і аванґард. Утім, цей портрет аж ніяк не однозначний. Так, на перший погляд він справді сповнений презирства й насмішки. Навіть більше: у кількох оповіданнях винесено вирок без права оскаржити його і без сподівань на помилування («Собака», «Слимак»). Проте письменниця мовби вивертає традиційну алегорію навиворіт: так, щоби крізь наскрізну іронічність і сарказм читач побачив зворотний бік сучасної «маленької людини», її незмірну трагічність. Усі ці сіренькі щурики й дурні курки, всі ці свині, зайці й метелики дуже нещасні, як двадцятип’ятирічна бородата продавщиця в зоомаґазині «Дружок»: «...Машка нещаслива. Вона так хоче, щоб її любили, а її чомусь не любить ніхто» («Пума»). Людина, виявляється, страшенно самотня у цьому світі, аж так самотня, що їй радісно в компанії зі щуром: «Я така самотня, <...> дуже самотня. Але тепер мені легше. У мене є ти» («Щур»). Або зі своїми снами («Медуза»), чи кактусами («Свиня»), колекціями марок, монеток, дорогих вин і коньяків, інтернетом абощо. І початкові презирство й насмішка враз поступаються перед співчуттям. Адже Таня Малярчук намагається не судити своїх персонажів, а тільки показати їх такими, якими вони є: справжніми, не прикрашеними героїзацією, не ретушованими гарними манерами і правильною вимовою. Вони по-своєму навіть гарні, якщо все ж таки зазирнути за алегорію. І письменниця, здається, лишає людському бестіярію надію. Недарма останнє оповідання (як на мене, одне з найскладніших у збірці) має цілком оптимістичну назву: «Метелик». У фіналі читач залишається з відчуттям прикрого непорозуміння, тим прикрішого, що людина не може знайти спільної мови з Богом. Нам не потрібен більше обіцяний посмертно «золотий вік», мабуть, ми давно перестали в нього вірити, нам потрібне всього-на-всього просте земне щастя, земна любов. Як сорокарічній розлученій жінці, «пиріжковій принцесі» Жанні, потрібен тільки чоловік, у якого вона понад рік таємно закохана: «Дякую, Боже, – шепоче Жанка вже десь звідти, – але я не просила Царства Небесного. Ти дав мені забагато. Я просила всього лиш Його».

У «Звірослові» Таня Малярчук помітно виросла як письменниця – і змістовно, і в техніці письма. Воно стало ще густішим, концентрованішим, напрочуд деталізованим. Замість розлогих описів – майстерно дібрані деталі, штрихи й натяки. Подекуди оповідання нагадують популярний у західній журналістиці жанр портрета, де авторові заборонено прямо висловлювати своє ставлення до суб’єкта, натомість дозволено вводити деталі, що вказують на їхню думку – наприклад, сказати про жінку, якої всі бояться, якось так: «Маленькі фіолетові губки, складені бантиком – з тих бантиків, які чіпляють на похоронні вінки» («Собака»). Найповніше вади характеру відбиваються у мовленні персонажів. Таня Малярчук правдива у їхньому мовленні так само, як і в зображенні їхніх вад і чеснот. Більшість їх говорить суржиком, багато хто послуговується вульґаризмами, в декого проскакують матюки, і жоден не говорить абсолютно правильно – бо жоден не є ідеальним.

Перегорнувши останню сторінку «Звірослова», починаєш розуміти, чому українські письменники дедалі рідше звертаються до узагальнень, суспільних «зрізів», якихось там «портретів епох». Ми не заслужили на новітню епопею – хіба що на бестіярій. І не в тому річ, що ми «погані», «аморальні» абощо. Просто ми десь згубили благородні поривання, патос і ті високі почуття, які зазвичай описують ув епопеях. Ми просто «ніякі». Нас не лишилося за що любити, й на місці, яке має заповнитися любов’ю, зяє пустка. Таня Малярчук – навдивовижу тонкий психолог, якщо зуміла розгледіти в людській сірості, посеред бестіярію, цю безмежну пустку. І тепер тільки від нас залежить, чим цю діру заповнювати.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є...

Розділи рецензій