Александр Постель. Зона домінування. Обілений

Лютий 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
129 переглядів

Переклад з французької Онісії Колесникової
Харків: Фабула, 2018.

Що відбувається з ідентичністю особистости, коли її поступово витісняє фігура Іншого? Чи має дитина сексуальність, або, якщо трохи змінити оптику, чи може дитина бути еротичною, викликати потяг? Як формується структура системи заборон? Яку роль відіграє випадок у житті людини, який здатний не просто змінити повсякденність, а й викликати щось із несвідомого, що належить бажанню, великому Іншому й означникові, як їх розумів Жак Лякан (чи доречно використати археологію Мішеля Фуко, деконструкцію Жака Дериди, аби розкрити ці питання чи бодай поставити їх у ширшому дискурсі)? Тексти сучасного французького письменника Александра Постеля в художній формі окреслюють ці теми.

Постель закінчив Еколь Нормаль у Ліоні, викладає французьку літературу в паризькому ліцеї Поля Валєрі та є доволі закритою персоною: знайти інформацію про нього не так то й легко. Тим цікавішими виглядають його тексти, в яких поєднано (але не змішано) академізм і художність, що властиво французькій літературі і чого бракує літературі українській. Серед тих, хто вплинув на письмо Постеля, можна виокремити Жоржа Сименона, сестер Бронте, Чарлза Дикенса, Томаса Гарді.

Тож під однією обкладинкою два романи — «Зона домінування» (2015, «Премія за другий роман») і «Обілений» (2013, премія Ландерно, Ґонкурівська премія за дебютний роман). Хронологічно першим є «Обілений», саме він викликає більше запитань і провокує більше думок. Виникає спокуса зіставити його з текстами Жоржа Батая, Ерика Журдана, Тоні Дювера, П’єра Ґійота, Ґабріеля Мацнева, і йдеться не про наслідування чи копіювання, а радше про загально-тематичні паралелі.

У центрі роману — університетський викладач філософії Даміян Норт, якого звинувачують у перегляді та зберіганні педопорнографічних світлин (назва роману має подвійне значення, може позначати людину із безликим, нерішучим характером або процес стирання, розмивання ідентичности).

Постель не загострює увагу суто на скандальності, його цікавить поведінка людини і суспільства. Що відбувається з психікою людини, яку звинувачують (і це ще потрібно довести) лише за фантазію, думки? Чи має бути покарано фантазію? Чи є хтось, хто не приховує у свідомості/несвідомому заборонене?

Постеля, як і Фуко, цікавить археологічний рівень ситуації — рівень її уможливлення. Норт — тихий, самотній, спокійний чоловік, який страждає через втрату коханої людини. Чим це не привід для недовіри з боку оточення? Докса в образі відкритого і толерантного суспільства ставить самостійність і усамітнення під нагляд. Неважливо, винна людина чи ні (в романі обіграно цю лінію), якщо є підозра, ти вже підлягаєш перевірці. Але якщо виникають сумніви, то, може, фантазія не така вже й фантастична? Може, в кожному є «щось», і вистачить миті, щоб його актуалізувати? Фантазія є злочином, перегляд світлин є злочином, сама мова і мислення також стають злочинними. Одразу знаходяться експерти, які підтверджують аберацію, медії розкручують тему до рівня сенсації. Фактів не існує, є лише коментарі. Правда, за всієї її умовности, нікого не цікавить. Системі Контролю необхідна повнота влади.

Завдяки усамітненню Норт сам для себе стає загадкою. Питання норми і патології, хвороби і здоров’я, дитинства і зрілости постали не сьогодні і не в романі Постеля. За словами автора, він прагне занурити читача в атмосферу грецької драми, викликати жах і сором.

У романі «Зона домінування» оптика дещо зміщується. Головний персонаж є продавцем мобільних телефонів. Раптово помирає його батько, і він вирушає владнати технічні моменти, пов’язані з похованням. Тут і починається найцікавіше. У підвалі батькового будинку він знаходить клітку, а в ній — дівчину… Але від переказу сюжету утримаюсь. Автор загострює тему наслідування, яка заважає героєві бути вільним і вийти з тіні. Виникають проблеми із самоідентифікацією: Я як незнайомець. Образ батька заповнює буквально все. Свідомість, повсякденні звички, одяг, їжа, ліжко і таємниці — це не просто спадок, а щось на кшталт другої шкіри, нав’язливого, трагічного мімесису. А що докса? Їй байдуже.

Персонажі Постеля пасивні. Поступово автор розкриває їхні темні бажання і змушує читачів замислитися над ними, що не виключає іронію, яка демонструє абсурдність поведінки, ситуацій, думок. Обидва тексти поєднує поняття провини і вразливости. Перед нами постає картина приміських районів, старих будинків, підвалів, горищ (що є знаковим), експериментів над людьми. Чи варте табу того, щоб його порушити? Що є табу, які умови його створення, і якщо розглядати його крізь призму штучности, то чим ми ризикуємо і чи ризикуємо взагалі, якщо подолаємо його?

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій