Яцек Войтисяк, Петро Болтуч, Чеслав Порембський.... Znak. 2005, № 5, maj

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
101 переглядів

Центральною темою ювілейного 600-го числа «Знаку» є стан сучасної польської філософії. Обговоренню теми передує низка матеріялів із приводу смерти папи Івана Павла II; люди, причетні до часопису, згадують Кароля Войтилу як постійного автора «Знаку» впродовж майже чверти століття (із січня 1951 року), як друга редакції, як Учителя і передають слово представникам покоління, для якого Іван Павло II «існував завжди».

Підрубрику «Дефініції» відкриває стаття Яцека Войтисяка «Чи існує такий x, що x є польською філософією?», де автор вдається до уточнення понять. Усьому світові відомі імена Айдукевіча, Інґардена, Котарбінського, Лукашевіча, Петражицького, Тарського як польських філософів. Але чи слушно розуміти «національність» філософії як наступність у розвитку, запитує Войтисяк. Чи, може, має йтися про «національний колорит» асимільованого на власному ґрунті доробку «великих філософських націй»?

У підрубриці «Анкета» редакція запитує польських філософів про внесок вітчизняних мислителів у скарбницю світової думки та ставлення до нинішнього чи не марґінального становища філософії в житті суспільства. На думку Петра Болтуча (США), «золотий вік» польської філософії добіг кінця 1968 року, коли старша ґенерація (сучасники Романа Інґардена) пішла в небуття, а молодша – у вигнання (як-от Лєшек Колаковський), що позбавило ґрунту наступне покоління філософів. Роберт Пілат уважає проблематичними і сам феномен «польської філософії», і спроби його метафілософського діягнозу. Чеслав Порембський висловлює думку, що задля якнайширшого ознайомлення з напрацюваннями польських філософів слід усунути мовні бар’єри. Вітольд Марцишевський стверджує, що чимало науковців й досі дотримуються доктрини «splendid isolation» передусім щодо філософії. Проте зміни в царині інформації, буцімто здатні нівелювати цей ізоляціонізм, на його погляд, стосуються радше засобів, а не способів тлумачення. І зрештою, Анджей Ґжеґорчик зауважує, що стан справ у філософії загалом подібний до ситуації в інших царинах польського суспільства, де кожен сам на сам із проблемами шукає свій шлях до успіху. Продовжує тему місяця стаття Анджея М. Каньовського «Про стан польської філософії з погляду здорового глузду». На думку автора, її історична зорієнтованість (більшість праць – це розвідки з історії філософії) є водночас і чеснотою, і ґанджем, адже обертається браком філософських дискусій як у межах фахових осередків, так і серед широкого загалу.

Адам Ґроблер запитує: «Чому публіковані в Польщі філософські тексти часто мають низький рівень?», і відповідає, покликаючися на звичаєвість польського суспільства, «яка псує якість польського життя» в усіх його царинах. Узвичаєна поблажливість рецензентів не лише спонукає їх грішити проти істини, а й розвиває невибагливість як у авторів, так і в читачів. Утім, останнім часом спостерігається обнадійливий потяг до зміни габітусів. Тадеуш 6убка, переглядаючи моделі фахового вишколу молодих філософів, доходить висновку, що «найкращим способом навчання філософії є філософування».

У рубриці «Теми та рефлексії» вміщено доповідь Цезарія Водзінського на III міжреґіональній конференції Організації феноменологічних організацій «Суб’єктивність, інтенціональність, зло. Пам’яті Юзефа Тишнера» (Варшава, листопад 2004 року) «Про неосягненність Добра». «Чому є радше буття, ніж Добро?» – запитує Левінас. Драма добра і зла має не онтологічний, але метафізичний сенс, стверджує й Водзінський, і «якщо людина в цій агатологічній драмі є виконавцем головної ролі, то Добро є трансцендентним режисером драматичної інсценізації».

Осягнути неосягненне намагаються і учасники дискусії, що відбувалася в рамцях симпозіюму Інституту Думки Юзефа Тишнера в Лопушні 5 березня 2005 року. Традиційній рубриці «Події – книжки – люди» передує продовження публікації есеїв Галини Бортновської.

І насамкінець № 11/5[(2005) «Рік 1984» (міні-журнал, що посідає останні сторінки в кожному числі «Знаку») адресує молодим полякам запитання «Чи є ми поколінням JP2?». Під такою абревіятурою увійшов Іван Павло II у сленґ польських тинейджерів, що, зокрема, свідчить про слушність запитання.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій