Олександр Чертенко. Життя у фрагменті: проза Макса Фріша між ентузіазмом та сумнівом

Січень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
221 переглядів

Київ: Наукова думка, 2012.

Монографія є комплексним дослідженням прози швайцарського письменника і драматурга Макса Фриша (1911–1991). Проте цей текст є більш ніж літературознавчим, адже крізь нього просвічує одна з головних філософських ідей ХХ століття — руйнування вдаваної, мертвої, нав’язаної ззовні цілісности й інфантильного ентузіязму на користь фраґментарности і «достовірного» сумніву.

Книжка постала на основі захищеної 2005 року кандидатської дисертації «Особливості розвитку художньої системи Макса Фріша (на матеріалі прозових творів)». Щоправда, її текст було суттєво перероблено, а розділ дисертації, присвячений романам «Штилер», «Homo faber» і «Нехай мене звуть Ґантенбайн», було замінено на розділ «“Єзуїт поцейбіччя”: образи Бертольда Брехта у щоденниках Макса Фріша». Автор поставив за мету «вивчити логіку розвитку художньої філософії та поетики швейцарського автора, звертаючи увагу радше на закарбовані в текстах тенденції, аніж на якість матеріалу».

Аналізуючи ранню Фришеву прозу (роман «Юрґ Райнгарт» і повість «Відповідь із тиші»), літературні щоденники 1946–1949 та 1966– 1971 років і пізню повість «Монток», Чертенко у постійній полеміці з попередниками вибудовує власний погляд на світоглядну еволюцію письменника: «Дебютувавши як прихильник неоромантичного стилю, що на той час (маю на увазі 30–40-ві роки) уже давно став архаїкою, <…> Фріш увійшов у історію літератури як один із піонерів “нульового ступеня письма” (Ролан Барт) — позбавленого патетики, скупого, лаконічного, зорієнтованого на скорочення, мовну редукцію». Фраґмент постає у книжці як «фігура мислення» письменника перехідного часу, а сам Фриш — як «сейсмограф» доби.

У вступі подано вичерпну інформацію з історії досліджень і перекладів Фришевих текстів («“Окремі камінці мозаїки”: Фріш і фрішезнавство»). Лейтмотивами основних розділів монографії є теми евтаназії (що перегукується із фашистською ідеологією) та «чоловічого вчинку» (про «епігонську орієнтацію» раннього Фриша, «запозиченість світоглядних засновків» і проблему «пристосування готової схеми до складних культурно-історичних реалій» сучасности йдеться у розділі «Міф про ідеальну зрілість: роман “Юрґ Райнгарт”»); перетравлення канонів неоромантичного «гірського роману» («Подолання міфу про бюргера: повість “Відповідь з тиші”»); повоєнного «загального безладу» та прийняття фраґментарности як «вимушений крок, що не дає літературі (й мистецтву взагалі) скотитися до удаваної гармонійності» («У пошуках нової відвертості. Повоєнна духовна ситуація та “Щоденник 1946–1949”»); старіння («Людина — Ідеологія — Література. Перехрестя “Щоденника 1966–1971”») та співвідношення між життям і заняттям літературою («“Це відверта книжка, читачу?..” Демонтаж проекту літератури у повісті “Монток”»).

 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

・ Березень 2017
Назва нарису Петра Кралюка та зображення на обкладинці книжки натякають на шпигунські пристрасті...
Ганна Протасова ・ Серпень 2016
У книжці зібрано літературно-критичні та есеїстичні нариси Миколи Рябчука, більшість із яких...

Розділи рецензій