Марина Гримич. Життя під піньорами: культурний ландшафт українських поселень у Бразилії

Квітень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
213 переглядів

Київ: Дуліби, 2016.

Праця Марини Гримич продовжує найкращі вітчизняні традиції антропологічної та етнографічної реконструкції на величезному фактичному матеріялі, зібраному і «кабінетним» способом, і в експедиціях.

Уже в назві відображено певну наукову «екзотику». Піньор – велетенське дерево в Бразилії, яке було перепоною для перших переселенців при освоєнні земель для господарчих потреб і водночас важливим ресурсом у їх же забезпеченні. Ця суперечність – вдала метафора, що віддзеркалює культурні та соціяльні контроверсії життя громади українських міґрантів у латиноамериканській країні, і саме вони часто опиняються у фокусі розгляду авторки. Монографія має тринадцять розділів. Вступ окреслює загальну методику дослідження, з урахуванням особливостей вивчення аґрарних міґрацій (чим, власне, й було переселення українців до Бразилії) та нюансів польової роботи (спостережень, проведення і транскрипції інтерв’ю тощо). Вступ може становити навіть самоцінне методичне джерело з квалітативних польових методів.

Авторка розпочинає розгляд культурного ландшафту з історичної ретроспективи обставин та перебігу української міґрації до Бразилії, а далі подає детальний опис матеріяльної і нематеріяльної культури українців: від житлового будівництва та практик освоєння нових теорій до гастрономії, від календарно-обрядового циклу до народної релігійности і фольклору. Як і більшість таких досліджень, розвідка репрезентує великий обсяг фактичного матеріялу, який, однак, іще потребує ретельного узагальнення з переходом від опису фактажу до пошуку причинних зв’язків. Та для подальших досліджень ця праця буде важливим орієнтиром. Сама авторка часом робить влучні концептуальні спостереження, ключовим із яких є твердження про те, що міґранти не консервують традицію, а розвивають її, що вносить важливі стимули до місцевої культури. Гримич демонструє це численними прикладами, зокрема, показує, як змінювалися українські страви в нових кліматичних та гастрономічних умовах. Досить точно вказує на зв’язок повсякденних практик, які відсилають до об’єктів матеріяльної культури й соціяльних функцій, проте чимало її висновків щодо властивостей міґрантської культури українців – це радше гіпотези для майбутніх дослідників. Як і чому певні елементи культури консервувалися й зберігалися протягом декількох поколінь без змін, а інші розвивали відносно динамічні форми – низка тих запитань, яких авторка торкається, але не дає відповіді, потребує окремого розгляду.

Із дослідницької перспективи, цінність цієї праці ще й у бібліографії: не лише прикінцевій систематизації автентичних джерел з історії українців у Бразилії, а й рідко цитованих у вітчизняній гуманітаристиці праць бразильських науковців, присвячених українцям у Південній Америці.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Грудень 2018
Видання, присвячене гострополемічній темі, має за мету всебічно проаналізувати корупцію. Від...
Галя Василенко ・ Листопад 2017
Чи доречне використання слова «людина» в історії про Авшвіц? Чи можливо вписати «людське» в...

Розділи рецензій