Катержина Тучкова. Житковські богині

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
320 переглядів

Переклад із чеської Ганни Величко
Київ: Комора, 2014.

Смисловою віссю роману «Житковські богині» молодої чеської письменниці Катержини Тучкової є повернення болючої історичної пам’яті, прихованої під уламками тоталітарних ідеологій (чимало сюжетних поворотів тут відбуваються в приміщеннях архівів Чехії та Польщі, відкритих після «оксамитових» революцій).

Героїнями книжки є ворожки, знахарки, що здавна живуть у глибокій чеській провінції в горах, — їх і називають «богинями». Саме долю цих «бабок» і досліджує головна героїня, Дора, звісно, щоб дізнатися чимало несподіваного й про себе. «Богинь», виявляється, століттями переслідувала інквізиція і загалом церква, потім їх вивчали нацисти — як спадкоємиць «давньоарійської магії» (цим займалося леґендарне «Аненербе»), зрештою, комуністи репресували їх як громадянок, не залучених до «суспільно корисної праці». Дора вивчає долю ворожок уже в історичній перспективі, лише генетично будучи їхньою спадкоємицею: особливих знань і умінь вона не навчилася, а останні справжні «богині» вже відійшли або відходять.

Письмо Катержини Тучкової доволі реалістичне, а містичні мотиви переплітаються, наприклад, із елементами соціяльної критики, поданими з рятівним почуттям міри. Чимало неґативних реалій життя в моравському селі теж будуть вельми впізнаваними для вітчизняного читача: ґендерні утиски, обскурантство, «структурний» алкоголізм, гомофобія, сімейне насильство…

За таких обставин ключовим для письменниці (якщо йдеться про естетичний успіх роману) стає вміння тримати добрий стилістичний рівень, вчасно змінювати перспективу оповіді — інакше кажучи, «зачарувати» історично-архівно-побутову, доволі трагічну та болісну фабулу. І вона дає цьому раду. Не вдаючись до помітних ігор із формою чи потужної орнаменталістики (відтинаючи в такий спосіб частину естетськи налаштованої публіки), Катержина Тучкова досить уміло чергує моменти суто сюжетної інтриґи з яскравими образами, що западають у пам’ять. Її стиль — цілком симпатичний, хоч міг би бути й трохи багатшим (тут слід звернути увагу на талановиту роботу перекладачки Ганни Величко, хоч і не без окремих несподівано яскравих недоглядів). А додаткову інтриґу читачів підігріває опертя на документальні факти, що його задекларувала авторка.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій