Карел Беркгоф. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою

Листопад 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2589 переглядів

Київ: Критика, 2011.

Монографію голандського історика Карела Беркгофа присвячено дослідженню повсякденного життя та стратегій виживання під нацистською окупацією в 1941–1944 роках населення «найбільшої колонії нацистської Німеччини» – Райхскомісаріяту Україна, який охоплював чималу частину українських теренів. Будучи прихильником антропологічного підходу, автор наголошує саме «людську» історію, а не політичну чи інституційну, і територіяльну, а не національну чи етнічну, і тому не обмежується самими лише українцями, а приділяє належну увагу всім мешканцям краю, зокрема описує геноцид євреїв і ромів, становище росіян і «фольксдойчів», українсько-польський конфлікт на Волині тощо. Окремо зіставлено побут на селі та в місті, досліджено долю військовополонених, совєтський і націоналістичний партизанські рухи, феномен колаборації, перебіг примусових депортацій, культурне та релігійне життя. Особливо важливим є висвітлення штучного голоду в Києві, який автор порівнює з Голодомором 1933–1934 років, а також аналіз етнічних ідентичностей та політичних лояльностей і висновок про вплив совєтських репресивних практик на творення ментальности, що зумовила брак солідарности й опору окупантам в обставинах терору та масового нищення. Зіперта на дуже широкий масив архівних документів, публікацій і опитувань, монографія стала, на думку критиків, взірцево новаторською, проривною та найґрунтовнішою студією свого предмета. Вона стане в пригоді і фахівцям – історикам, соціологам, культурологам, політологам, і всім, хто цікавиться історією Другої світової війни та України в XX столітті. 

Карел Беркгоф (Carel C. Berkhoff), який захистив докторські дисертації з історії в Амстердамському і Торонтському університетах, є провідним науковим працівником у Нідерландському інституті студій з історії війни, Голокосту та геноциду (NIOD Instituut voor Oorlogs-, Holocausten Genocidestudies) Королівської академії наук і мистецтв Нідерландів і викладачем в Амстердамському університеті. Нині готує монографію з історії совєтської пропаґанди в 1941– 1945 роках. «Жнива розпачу» – його перша книжка.

 

Зміст

 

Передмова   9

Вступ   11

1. Совєтська Україна і вторгнення німецьких військ   17

2. Райхскомісаріят Україна   45

3. Голокост проти євреїв і ромів   69

4. Військовополонені   97

5. Життя в селі   121

6. Становище в містах   147

7. Голод у Києві   169

8. Народна культура   191

9. Етнічна ідентичність і політичні лояльності   209

10. Релігія і народна набожність   235

11. Депортації та примусова міґрація   257

12. Останні дні нацистської влади   279

Висновки   309

Додатки   317

Таблиці   317

Примітки   320

Скорочення   423

Джерела   424

Подяки   429

Покажчик   431

Список ілюстрацій   453

 

Передмова

Ця книжка розповідає історію повсякденного життя в найбільшій колонії нацистської Німеччини й оцінює наслідки нацистського режиму на території, яка доти понад два десятиріччя перебувала під совєтською владою, – в Райхскомісаріяті Україна, створеному 1941 року та зліквідованому 1944 року. Фактично це перший детальний опис того, яким було життя для місцевого населення. Я ставив за мету написати територіяльну, а не національну історію. Тобто це не вивчення України загалом, а дослідження саме Райхскомісаріяту Україна, який охоплював значну, але не всю українську територію; до того ж я вивчатиму не так українців, як усіх його мешканців. Такий підхід потребує додаткового обґрунтування. Проводячи дослідження і пишучи цю книжку, я базувався на тому, що найкращим обрамленням для вивчення Европи часів Другої світової війни є тогочасні територіяльні одиниці. Більшість досліджень піднімецької Східної Европи та Совєтського Союзу не дотримуються цього принципу. Українські історики часто гадають, що можна вивчати події часів Другої світової війни всі разом на всіх землях, де жили українці (хоча їх було поділено між кількома державами). Західні та російські історики часто припускають, що можна водночас вивчати воєнні події на всіх територіях, що входили до складу Совєтського Союзу станом на середину 1939 року або навіть на початок 1941-го. Польські історики, своєю чергою, часто вирішують, що можна водночас вивчати події 1939–1945 років «у Другій Речі Посполитій» або «на території Другої Речі Посполитої», хоча впродовж означеного періоду такої республіки не існувало. Ця ж книжка стосується лише подій на територіях, які врешті ввійшли до складу Райхскомісаріяту Україна.

У центрі моєї уваги перебуватимуть «корінні жителі», або «корінне населення». Хоча зазвичай заведено вважати корінною лише людність, що належить до титульної національности держави, про яку йдеться, я вкладаю в цей термін інше значення (і вживаю його без будь-якого образливого задуму). Тож я натомість «корінним» називатиму все населення України до приходу німців і цікавитимуся досвідом та сприйняттям подій не тільки з боку українців, а й, наскільки це можливо, євреїв, ромів, росіян і етнічних німців. Коротко кажучи, моєю метою є багатоетнічна історія. Втім, українцям як найбільшому складникові населення Райхскомісаріяту буде присвячено, відповідно, найбільше уваги. Поляки Райхскомісаріяту не будуть на чільному плані цієї книжки, але суто з практичних міркувань: ця праця зосереджується на подіях у територіяльному ядрі Райхскомісаріяту, позаяк у такий спосіб можна найліпше виявити не тільки суть нацистського режиму, а й довгочасний вплив совєтської влади, яка контролювала центрально-український реґіон упродовж двох десятиріч. Поляки Райхскомісаріяту мешкали здебільшого на землях західної Волині, що перебувала під совєтським контролем лише впродовж короткого періоду 1939–1941 років. Щоб дотриматися концептуального зосередження на центральноукраїнському реґіоні, я майже омину увагою сусіднє адміністративно-територіяльне утворення зі значною часткою української людности, яке називалося Генерал-губернаторством (Генеральною губернією) і до складу якого входили польський Краків і український Львів, а також чотири горезвісних нацистських табори смерти.

Ця книжка передусім, хоча й не винятково, намагається відтворити історію «знизу». Я переконаний, що лише так можна донести читачеві присмак щоденного досвіду місцевого населення в умовах нацистської системи. Навіть райхскомісарові цього реґіону, Ерихові Коху, буде присвячено мало уваги. Позаяк у щоденному житті населення майже не бачило керівних нацистів, Кох проводив більшу частину часу поза межами Райхскомісаріяту в Східній Прусії, тож, пропустивши більшість подробиць щодо їхньої діяльности, можна отримати реалістичнішу картину скрути, в якій опинився місцевий люд. «Німцями» я називатиму осіб, що офіційно були громадянами Третього Райху під час війни. Поняття «нацисти» стосуватиметься членів нацистської партії. Вживаючи прикметники «нацистський» і «німецький», я не дотримуватимусь якогось конкретного правила. Дві фракції Організації українських націоналістів називатиму бандерівцями й мельниківцями. Ці неформальні назви походять із часів війни, і я, на відміну від совєтських або інших критиків, користуватимуся ними без тіні зневаги, а просто щоб уникнути надміру абревіятур. Під час перекладу книжки з англійського ориґіналу було виправлено декілька (в деяких випадках важливих) помилок.

 

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Розділи рецензій