Софія Андрухович. Жінки їхніх чоловіків

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
294 переглядів

Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005.

Коли б мене просили в декількох словах сказати, що думаю про третю книжку Софійки Андрухович (бо ж «Жінки їхніх чоловіків» – це вже третя авторчина книжка), я сказала би: Софія виписалась, відчула свою стилістику, випрацьовує поетику й – і це чи не найважливіше! – фантастично добре розповідає історії. Це, власне, те, з чого мені хотілося би розпочати розмову про «Жінок їхніх чоловіків». А далі є так багато спокусливих ниточок, за які хочеться потягнути одночасно, щоби проникнути в механізми цього письма. Навіть не знати, за що спершу братися... За мову? За особливості нарації? За атмосферу текстів? Софійчина мова вишукана, але рівно настільки, щоби не заступати за межу, де будь-який естетизм мовлення міг би спричинитися до снобістських інтонацій; її словник багатий, і авторка дуже добре відчуває природу слів, нюанси їх найтонших внутрішніх відрухів, тож їй не треба допасовувати слова одне до одного, щоби творити словосполучення та речення, власне робити це механічно чи штучно; в Софіїному письмі немає відчуття зроблености твору, є натомість природний рух сюжету, мови, думки, відчуттів, емоцій, вміння спостерігати й бачити світ довкола...

Одинадцять оповідань, що ввійшли до книжки, прикметні ще й тим, що в них немає надлишковости: ні в сюжеті, ні в способі викладу. І власне, ще одна річ, яка особливо цікава, – те, як Софія говорить. Її позиція наратора прикметна, як мінімум, двосфокусованістю оповіді. Читаючи тексти, писані від першої особи, читач зазвичай чекає радше суб’єктивної я-нарації, часткової авторової відсторонености від другорядних персонажів оповіді, а може, й узагалі дистанції від Іншого. У «Жінках їхніх чоловіків» усе зовсім навпаки. Авторка присутня в кожному тексті, не віддаляється від нього, не займає позицію позазнаходжуваности супроти тексту, але дедалі частіше виникає враження, що вона є в оповідці, власне, для того, щоби сповна розгледіти інших, тих, хто поруч, тих, хто не-Я. Пильність і уважність – але та, що не має нічого спільного з нав’язливістю! – і означують один із вимірів Софійчиного письма. Вартими уваги є також мінімалізм, із яким авторка прописує персонажів, зримість написаного й цікавість сюжетів. Жінки їхніх чоловіків, жінки, на котрих Софія спиняє погляд, не можуть бути нудними. Простори, в яких вони є, з найбанальніших перетворюються в повні несподіваних подій, думок і речей, щойно авторка береться про них оповідати. Світ чи то стає цікавішим, чи то авторка таким його проявляє в текстах... У кожному разі є люди, котрі здатні з вдячністю прийняти ті сюжети, які щодень відбуваються довкола, й перетворити їх у літературу. Софія – одна з них.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є...

Розділи рецензій