Олександр Моця. Землероби та кочівники на Великому Кордоні Східної Європи за часів Київської Русі

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
161 переглядів

Київ: Інститут історії України НАН України, 2015.

Книжка археолога й історика Олександра Моці стосується контактної зони кочівників та землеробів на південних рубежах Київської Русі. Автор вдається до широкого порівняльного підходу, проводячи аналогії з іншими територіями таких контактних зон, як-от Великий, або Степовий, кордон, Велика китайська стіна, американські прерії тощо.

У вступі до праці Моця пояснює концепцію Великого кордону та особливості її застосування до реалій українського степового порубіжжя кінця І – початку ІІ тисячоліття н. е. Тут же дослідник визначає географічні межі своєї роботи – територія південних кордонів Київської Русі, що проходили по Посульській та Пороській оборонних лініях, а західніше – по середній течії Дністра.

У першому розділі науковець досліджує осілий народ означеної контактної зони – русів та їхніх південних сусідів, які постійно контактували з першими. Осілі руси були землеробами, а сусіди – кочівниками. У джерелах вони йменуються хозарами, старими мадярами, печенігами, торками, половцями. На основі писемних та археологічних джерел Моця описує історію їхніх контактів із русами. Окремо показано особливості контактів із монголо-татарами, починаючи від першої третини XIII століття.

У центрі авторової уваги у другому розділі – аналіз писемних повідомлень про відносини Русі й Степу. В їхній основі лежать відомості з Іпатіївського та Галицько-Волинського літописів. Якщо стосунки русів із хозарами, старими мадярами, печенігами, торками, половцями автор класифікує як контакти (від протистояння до союзницьких договорів і родичання між представниками панівної верхівки), то із монголо-татарами – як насильницьке завоювання.

Прикінцевий розділ монографії доповнює інформацію та авторські положення про контакти землеробів-русів із кочівниками на Великому кордоні на основі даних археологічних джерел, частину яких вперше введено до наукового обігу. Ці джерела українські археологи переважно здобули в експедиціях під керівництвом Моці. Зокрема, рештки ранньогончарної кераміки, що є наймасовішим археологічним матеріялом, дали дослідникові змогу відстежити зони Південної та Північної Русі. Першу з них можуть репрезентувати горщики із Шестовиці поблизу Чернігова, другу – з Ґньоздова на Смоленщині та Заозер’я у Приладожжі. На думку Моці, це були два різні «світи», бо особливості кераміки південного ареалу формувалися передусім під впливом провінційно-римських та ранньовізантійських традицій, а у Північній Русі вагому роль відігравав балтський культурний чинник.

Як висновок автор констатує, що протягом століть чітко простежується тенденція до поширення зони европейської землеробської цивілізації у південному напрямку – із Лісостепу у Степ. А тому й кордон між двома світами для часів пізнього середньовіччя та раннього нового часу цілком обґрунтовано слід називати «Степовим».

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій