Osteuropa. Zeichen der Zeit Europas Osten in Fernost

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
174 переглядів

№ 5-6
2015.

Китай, Японія, Південна та Північна Корея перебувають у центрі уваги авторів тематичного числа «Ознаки часу. Европейський Схід на Далекому Сході». П’ятим неодмінним елементом майже кожного тексту є теперішні й колишні відносини цих держав із Росією. Мюнхенський історик Андреас Ренер у статті «Друге коліно Чаадаєва. “Поворот до Азії” в російській історії?» відштовхується від засновку, що історія Росії є частиною европейської історії, водночас запитуючи, як бути з Азією. Від XVIII століття «Азія» правила за антонім до «Европи». Царська імперія нав’язувала Азії, у якій вбачала загрозу власній ідентичності, «европейську» цивілізаційну політику, тоді як «радянська Азія» досі перебуває поза увагою дослідників. Зрештою, для вивчення відносин Росії та Азії варто використовувати ті самі структурні принципи, що й для аналізу стосунків між Росією та Европою.

Державна капіталістична система в Китаї та Росії має багато подібного, впевнений дослідник із Шанхая Хін Жанґ («Після неолібералізму. Державний капіталізм у Китаї та Росії»). Вільний  ринок, інтеґрація у світову економіку і водночас потужна роль держави як інвестора і кредитора, що нібито має ґарантувати перевагу Москви і Пекіна у глобальній конкуренції. Замість декларування альтернативної моделі капіталізму, як було у часи східно-західного конфлікту, Росія і Китай сьогодні говорять про «розвиток» та «модернізацію» як найвищу мету їхньої політики.

Мюнхенська історикиня Татьяна Лінхоєва у статті «Чужинець. Образ Росії та російська політика в Японії. 1715–2015 роки» аналізує дві антагоністичні течії у ставленні японських істориків до Росії. Від часів просування Російської імперії до Тихого океану Японія вбачала у Росії загрозу власному існуванню, а повага до російської військової могутности співіснувала з висміюванням її відсталости. Водночас існувала слов’янофільська протитечія, адже популярність марксизму серед японських інтелектуалів після 1917 року змусила Токіо рахуватися з радянською національною політикою у Північ-но-Східній Азії. Коротка фаза радянофільства після поразки країни у Другій світовій війні завершилася із викриттям сталінських злочинів.

У ХХ столітті визначальними для «ворожого» образу Росії у Японії стали суперечки через Курильські острови, від 2014-го — зближення Москви та Пекіна.

Після тривалої «залізної завіси» між Китаєм і Росією у 1980-х розпочалося поступове відкриття кордону, пише мюнхенський історик Зьорен Урбанскі («Адидас замість колючого дроту. Відкриття радянсько-китайського кордону»). Спочатку уряди обох країн відстежували цей процес, проте з розпадом СРСР контроль над діяльністю у прикордонній зоні фактично вислизнув із рук Москви. Далі розмірковуючи про російсько-китайські стосунки у статті «Рухливий кордон. Китай — Росія: відлуння територіяльних суперечок», Урбанскі згадує про постійні територіяльні конфлікти, які не вщухають понад три століття.

Допис «Честолюбний, але амбівалентний. Російська політика безпеки у Північно-Східній Азії» берлінська науковиця Марґарете Кляйн відкриває згадкою про анонсований Росією «поворот до Азії», який передбачає сприяння Китаю, Японії, Південної та Північної Кореї московській політиці безпеки. Водночас роль Китаю складна: «стратегічне партнерство» з ним символічне, тоді як реальністю є страх Росії перед його демографічною, економічною та військовою потугами. Саме це змушує Москву розширювати контакти з Японією, а також Південною та Північною Кореєю.

Особливості співпраці Росії й Китаю в енергетичному секторі аналізує московський дослідник Алєксандр Ґабуєв («Китай як омріяний партнер? Російські пошуки нових нафтових та газових ринків»). На його думку, підґрунтя цієї співпраці цілком політичне, покликане довести Заходові, що Росія не залежить від нього. Насправді укладена 2014 року газова угода може бути лише додатком до европейських постачань і в жодному разі не заміщує їх. Ба більше, умови контракту поставили Росію в односторонню залежність від Китаю.

Попри численні суперечності, Китай і Росію єднає страх внутрішньої опозиції. Такого висновку доходять політологиня Ніколь Сиклуна (Бірмінґемський університет) та історик, політолог Штефан Авер (Університет Гонконґу) у статті «Новий Левіятан?». Здавалося б, російська реакція на український Евромайдан, «профілактична контрреволюція» та анексія Криму суперечать позиції Китаю щодо поваги до принципів територіяльного суверенітету та невтручання. Насправді ж переписування правил міжнародних відносин і намагання послабити вплив Заходу за допомогою Росії цілком у дусі китайської політики минулих років.

Південнокорейські політологи Сего Янґ і Мінсу Кім міркують про природу «стратегічного партнерства» їхньої країни з Росією, яке розпочалося із встановленням у 1990 році дипломатичних відносин між двома державами («Здатні розвиватися і крихкі. Південнокорейські відносини з Росією»). Його мізерні результати, які ані кількісно, ані якісно не відповідають потенційним можливостям, є результатом чутливости обох сторін до загрози з боку Північної Кореї та ядерної політики на Далекому Сході.

Німецький етнолог Тобіяс Гольцлєнер у статті «Торгівля проти держави. Тіньова економіка на російському Далекому Сході» заглибився у вивчення неофіційних практик, що процвітають на російсько-китайському кордоні. Браконьєри, контрабандисти, дрібні бізнесмени та посередники створили автономну мережу, яка має стосунок до нелеґальних продуктів, захищених законом тварин та рослин. Лише у Приморському краї працюють близько 10 тисяч приватних «човників». Відповідальність за це лежить на дисфункційних відносинах урядів.

Вивчивши сучасний стан російських студій у Китаї, Ченґ Янґ (Шанхай) у статті «Структурна криза та новий початок» вказує на численні вади китайських досліджень пострадянського простору: їхню ізольованість, нездатність конкурувати в полі науки, методології та видавничої справи. Китайським науковцям подекуди бракує базових знань інших культур та реґіонів. На часі зрушення парадигми, інтелектуальна революція, інтернаціоналізація та справжня міждисциплінарність. Узаємозв’язок науки й політики також наголошує директор Центру російських студій у Шанхаї Шаолей Фенґ («Бамбук на вітрі. 35 років східноевропейських студій у Китаї»). Після смерти Мао в Китаї посилився інтерес до Радянського Союзу та Східної Европи, спровокований практичними чинниками — пошуками імпульсів для модернізації та відкритости країни. Із завершенням правління комуністичної партії у Східній Европі та розпадом СРСР китайські східноевропейські студії втратили власну серцевину: реформи соціялізму. Тож після десятиліття політичної байдужости до Росії потреба в  експертах із російського питання в Китаї знову зростає. Оглядовий матеріял «Відхилення та інтернаціоналізація. Слов’янсько-евразійські студії у Японії» узагальнює результати спільної роботи працівників Центру слов’янсько-евразійських досліджень Університету Хокайдо (Японія).

Здійснивши історичний аналіз студій Росії у Південній Кореї від 1970-х до сьогодні, русист із Сеула Джунсео Сонґ у статті «Росія очима Південної Кореї. Напрямки та перспективи досліджень» розділив їх на два етапи. Спершу інтерес південнокорейських дослідників обмежувався зовнішньою політикою та історією революції, що майже завжди дублювало західні результати. Ситуація змінилася лише у 1990-х, коли російськомовна література стала досяжною, корейські студенти отримали можливість навчатися в Росії, а підтримані власним урядом корейські науковці дістали змогу працювати з російськими джерелами.

Завершується число дотичною до України розвідкою мюнхенської японістки Евелін Шульц «Чорнобиль і Фукусима. Від провалу соціялізму до знамення для Японії». Чорнобильську катастрофу в Японії протягом тривалого часу трактували як символ провалу соціялізму. Все змінилося після трагедії на Фукусимі. Відтоді японською активно почали перекладати дослідження про наслідки для здоров’я радіоактивного опромінення в Білорусі та методи боротьби із забрудненням у пізньому СРСР, на які нині покликаються японські науковці.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2017
Голслах зауважує, що економічну дипломатію азійських країн, які утверджуються у світовій системі,...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій