Гаролд Блум. Західний канон: книги на тлі епох

Грудень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
827 переглядів

Київ: Факт, 2007.

Написати книгу «Західний канон» (1994) Гаролда Блума змусила сама інтелектуальна ситуація тогочасної Америки. Точилася відчайдушна війна за канон: чи є усталений перелік «канонічної» літератури справедливим, чи його треба розширювати й уточнювати за рахунок упосліджених авторів, які не потрапили до списку «мертвих білих европейських чоловіків»? То була цікава і напружена боротьба, про яку можна було коротко написати в редакторських примітках до українського перекладу – бо сам Блум не заглиблюється в деталі сучасних подій. Йому йдеться про Вічне – тобто про Канон.

Єйлський професор у вступному розділі повстає і проти прихильників перегляду канону, і проти моралізаторів, які вбачають у каноні виховні чесноти. Одначе Блум стає на консервативну позицію, стверджуючи, що головний критерій канонічности – естетичний, а головна фігура Західного Канону – Шекспір. Саме через Шекспіра як центр канону автор береться розповідати про західну літературу від Данте до Беккета.

Блум спирається на ідеї, викладені в його найважливішій книжці «Страх впливу». Кожен письменник боїться піддатися впливові своїх попередників і понад усе прагне подолати впливи й стати ориґінальним – щоб уже самому зробитися зразком для наслідування. Автором, який найвдаліше ввібрав у себе попередників і водночас був настільки ориґінальним, щоби вплинути на всю подальшу літературу, був, на думку Блума, Шекспір. Саме з нього Блум починає свій розгляд канонічних письменників.

Перелік 26 авторів, обраних для детального розгляду, може викликати певні сумніви. Окрім «класичности», Блум зважав на зв’язок цих авторів із Шекспіром – саме цим можна пояснити, що до списку потрапили Семюел Джонсон, Толстой (а не, скажімо, Достоєвський), Фройд (а не Ніцше). Інших авторів так само можна було би замінити. Втім, наприкінці книжки в додатку наведено вже повніший канон, куди ввійшло кількасот письменників. Усіх їх автор розподіляє, переймаючи періодизацію у Віко, до чотирьох епох історії літератури: Теократичної, Аристократичної, Демократичної та Хаотичної, себто нашої.

Цю книжку можна було би назвати сумнівною з наукового погляду, але вона не має претензій на статус наукової. Блум навіть не робить посилань на цитовані твори, що інколи засмучує. Це радше збірка есеїв, суб’єктивних розвідок надзвичайно начитаної людини про всю західну літературу та її канон. Читати книжку дуже цікаво й легко, навіть коли не сприймаєш Блумових теоретичних ідей. Тим більше, що переклад, здійснений під загальною редакцією Ростислава Семківа, цілком адекватний і спонукає до заглиблення в текст.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій