Ернандо де Сото. Загадка капіталу: чому капіталізм перемагає на Заході і ніде більше?

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
816 переглядів

Переклад з англійської Миколи Климчука, наукове редагування Тараса Цимбала
Київ: Наш формат, 2017.

В Україні, вочевидь, склалася традиція: після згасання чергового революційного спалаху видавати реформаторську літературу. Перше україномовне видання уславленої праці перуанського економіста побачило світ 2009 року у видавництві «Ніка-Центр» — у присмерку «помаранчевої» влади, а невдовзі після Евромайдану вийшло друге видання. Ідеї де Сото відомі у фахових колах, і, з одного боку, вони поєднують віру в ліберальний проєкт, а з другого — враховують специфіку кожної окремої країни та застерігають від копіювальних експериментів, штучного перенесення інституційних зразків західних держав на ґрунт тих, що розвиваються.

«Загадка капіталу» завдячує своєю привабливістю (її свого часу хвалили і нобелівські лавреати з економіки, і сильні світу цього, і провідні медії) двом обставинам: твердженню, що кожна країна може досягти задовільного рівня економічного розвитку й для цього не обов’язково влаштовувати загальний перерозподіл власности чи ненавидіти капіталізм, а також завдяки технологічному, покроковому характеру рекомендацій, що можуть правити мало не за посібник для реформаторів. Багато років досліджуючи неформальний сектор економіки, активно залучаючи здобутки соціології та соціяльної антропології (насамперед у методах збору та систематизації мікроекономічних даних), де Сото запропонував позначати метафорою «мертвого капіталу» ресурси, які використовуються або можуть бути використані для економічної вигоди, але перебувають поза правовим реґулюванням (несанкціоновані забудови, самозахоплена земля, незареєстроване підприємництво тощо).

Зазвичай «мертвий капітал» виникає внаслідок інституційних бар’єрів, які мають правову природу: прямі заборони чи бюрократизація ускладнюють леґалізацію економічних ресурсів. «Позалеґали» користуються ними у звичний для себе спосіб, який, однак, не дає можливости повною мірою максимізувати корисність, адже, за де Сото, капітал — це його правова репрезентація. У цьому, власне, й полягає загадка. Для прикладу, за авторовими підрахунками, вартість ресурсів у позалеґальному секторі Єгипту в 55 разів вища за суму всіх прямих іноземних інвестицій за всю історію країни, а на Гаїті — у 150 разів. Ці ресурси не дають бажаного економічного ефекту, бо їх не можна повною мірою залучити до економічної діяльности. Юридично їх не існує: під них не можна взяти кредит у банку чи продати й леґально сплатити податки. Справа навіть не в обсягах ресурсів самих по собі, а в спроможності держави створити централізовану й уніфіковану систему обліку та контролю власности, що робить економічні ресурси видимими, а також спрощує транзакції. Ця систематизація дає змогу досить чітко виразити економічний ефект від власности, інтеґрує розпорошену інформацію, що сприяє розвиткові соціяльних зв’язків між потенційними партнерами і найоптимальнішому виборові (наприклад, при купівлі-продажу), ґарантує відповідальність сторін та безпеку угод.

Де Сото здійснює розлогий історичний екскурс і аналізує генезу формального виміру прав власности, наголошуючи, що одна з найбільших помилок держави, яка коштує їй економічного процвітання, — це пріоритет репресій над залученням до леґального сектору. Автор показує пряму залежність економічного піднесення Заходу від стабілізації системи правових ґарантій власности, які повинні відображати суспільні конвенції, що склалися як правовий звичай, аби спростити сам процес леґалізації. Тож завданням держави є створення правових рамок, які уможливили б отримання доступу до прав власности для якомога більшої кількости населення.

«Доступ до прав» — тут твердження принципове, адже йдеться про те, що бідні і багаті повинні мати рівний шанс формально репрезентувати все, що в них наявне. Створити такі умови простіше, ніж силоміць перерозподіляти власність, однак здійснення таких реформ потребує посиленої уваги до зворотного зв’язку із суспільством.

Книжку, написану із чуттям стилю, у полемічному дусі, на основі величезного емпіричного фактажу, безумовно, варто перечитати знову. В Україні ця потреба відчувається особливо гостро. Наприклад, у контексті земельної реформи, дискусії довкола якої відкривають неозорі простори для політичного популізму. Цей сюжет також є в «Загадці капіталу». Невідчужуваність землі зменшувала ліквідність активів у США ще на світанку централізованої системи обліку власности. Проблема з реґулюванням користування землею була в інших країнах. Скажімо, аби врятувати дрібних власників від розорення та юридичного шахрайства, уряд Перу 1924 року заборонив купівлю-продаж землі й створив сільські громади, які розпоряджалися б нею. Майже двадцять років тому, впроваджуючи мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, український уряд керувався приблизною такою ж логікою, побоюючись, що за умов економічної нестабільности селяни почнуть за безцінь збувати власні землі. Однак це прагнення вилилося в те, що 16% населення України отримали «мертвий капітал», що його неможливо ні продати, ні отримати під нього кредит для розвитку фермерського господарства. Це зробило їх заручниками дешевої оренди або ж призвело до запустіння частини земель.

В умовах економічної нестабільности знову поширюється мода на розмаїті концепції примусового державного перерозподілу, що їх пропонують як панацею від нерівности й депривації. І не лише в Україні — досить згадати гучну появу «Капіталу у ХХІ столітті» французького економіста Томи Пікеті (2013, український переклад Наталії Палій вийшов 2016 року у видавництві «Наш формат»), що пожвавила ці дискусії. У статті «Чому Тома Пікеті помиляється про капітал у ХХІ столітті?», яку передрукували безліч світових медій, де Сото знову повертається до тверджень, викладених у «Загадці капіталу». На противагу Пікеті, який висловлював занепокоєння з приводу збільшення спалахів насилля та конфліктів на ґрунті загострення нерівности, де Сото доводить, що спалахи насилля особливо гострі сааме там, де існують виразні проблеми із формалізацією власности, зокрема, на Близькому Сході.

І саме в цьому він пропонує шукати соціяльно-економічні підстави «Арабської весни». Об’єктивно людей штовхає на протест не невдоволеність капіталізмом (хай навіть суб’єктивно вони й можуть бути невдоволені), а неможливість через інституційні бар’єри увійти в його поле й користуватися його перевагами. Ключова ідея де Сото, висловлена вперше 17 років тому, резонує з висновками науковців Дарона Аджемоглу та Джеймса Робінсона («Чому нації занепадають? Походження влади, багатства та бідности», 2012, український переклад — 2016), які окремо наголошували на необхідності створення інклюзивних інституційних практик, що давали би можливість долучатися до економічної діяльности якнайширшим масам. Фактично про це йдеться і де Сото, коли він пише про необхідність «ґарантій прав власности» — з акцентом на другому слові, тобто уможливлення самого залучення в економічне життя через репрезентацію будь-якого наявного в суб’єкта майна. Тож сучасні дослідження лише підтверджують тези, викладені свого часу в «Загадці капіталу». Зазначене перевидання — це не просто данина сучасній класиці, воно volens nolens зберігає актуальність, а громадськість далі тішитиме сподіванням, що ліберальний проєкт в Україні з ефективною державою та сильним, заможним суспільством таки можливий.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Грудень 2017
Чому для сучасних матерів, які поєднують оплачувану працю і турботу про дітей, нестача часу стала...
Дмитро Шевчук ・ Листопад 2017
Книжка чеського економіста Томаша Седлачека має на меті дещо змінити наші уявлення про економіку...

Розділи рецензій