Арі Турунен. Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

Квітень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
127 переглядів

Переклад з фінської Софії Цисаревої
Львів: Видавництво Анетти Антоненко; Київ: Ніка-Центр, 2018.

Арі Турунен у науково-популярній формі прагне виявити соціокультурні закономірності того, як відкритість суспільств може сприяти їхньому розвиткові. У полі його зору дев’ять міст (Мілет, Александрія, Паталіпутра, Багдад, Ханчжоу, Ісфаган, Флоренція, Амстердам і Сан-Франциско), які в різні часи демонстрували високий рівень толерантности, що робило ці міста заможними й забезпечувало їм культурний поступ. Люди в цих містах мали сміливість надихати і бути натхненними чужими ідеями та традиціями, що принесло їм неабияку економічну і культурну користь. Водночас ці міста були «інкубаторами думок свого часу», приваблюючи експериментаторів, які мали змогу творити без переслідувань.

Турунен визначає декілька універсальних соціокультурних чинників, що розширюють межі толерантности й сприяють цим розвиткові. Першим і, мабуть, найважливішим є мирний спосіб існування. Це виразно продемонстровано на прикладі Мілета, який намагався не витрачати ресурси на війни, а спрямовувати їх на торгівлю, дипломатію та філософію. Обмін знаннями із сусідніми державами став фундаментом для розвитку всіх суспільних сфер. Зіставляючи «відкриті» і «закриті» суспільства, автор зауважує, що, на противагу Атенам, які ми звично пов’язуємо з демократією, ліберальний Мілет створив основу для наукового мислення, допускав самокритику, не переслідував філософів.

Другий чинник – харизматичний правитель, який розуміє цінність знання. Спроби тотальної реґламентації призводять до катастроф, оскільки обмежують фундаментальне прагнення людини до свободи. Натомість правитель, який розуміє цінність культурного розмаїття, схильний створювати умови для розвитку. За приклад може правити Александрія за часів Птолемея І та його сина Птолемея ІІ. Тоді було побудовано славнозвісний маяк, що сприяв морській торгівлі, закладено основи Александрійської бібліотеки, збудовано Мусейон, де навчалися та займалися науками. Однак цей чинник виявляє й іншу закономірність: щойно нащадки починають сприймати здобуті блага за належне, місто занепадає. Це продемонстровано не лише на прикладі Александрії, а й Ісфагана, коли ним почали керувати «гаремні правителі», які вбачали сенс життя лише у розкоші. Можна згадати й випадок індійського міста Паталіпутри, де династії змінювалися криваво, однак правителі не руйнували багатонаціональної культурної спадщини міста, що спиралася на співіснування індуїстів та буддистів.

Третім чинником є відкритість влади, її піклування про освіту і здатність дослухатися до критики. Ці риси властиві Ханчжоу в золоту добу конфуціянства – часи правління династії Сун, коли надзвичайно цінували поезію, було впроваджено чимало культурних і технічних інновацій, а представники правлячої династії шанували дискусії та розмаїття думок.

Четвертий чинник – космополітизм і полірелігійність, відтак – відсутність догматизму. Це видно передусім на прикладі Багдада, який створював незалежну ісламську гуманістичну культуру, що її не визначала одна-єдина релігія. І хоча монголи свого часу знищили бібліотеки Багдада, його духовну спадщину легко сприйняли інші, і вона продовжила життя в Іспанії та Південній Італії. Праці, що їх написали й переклали араби, почали перекладати християни.

Толерантність до інших релігій та отримання з неї практичної користи демонструє і Амстердам. Релігійні догмати тут не стали на заваді вільному розвиткові науки. Турунен пише: «У той час, як решта Європи зосередилася на спалюванні невірних і книжок на вогнищах, в Амстердамі з розкритими обіймами зустрічали представників переслідуваних меншин, торгували та збагачувалися. <…> полірували лінзи телескопів і мікроскопів, складали найточніші в світі карти, препарували трупи на кафедрах анатомії і видавали праці Галілео Галілея».

Наступним чинником соціокультурного успіху міста є створення вільних спільнот. Зокрема, у ренесансній Флоренції існували ґільдії, які забезпечували захист спільних інтересів і розширення кола тих, хто брав участь в управлінні містом. За останній чинник Турунен визначає створення проєкту майбутнього. Усі перелічені досягнення фактично випереджали свій час: філософія, алфавіт і математика в Мілеті, величезна бібліотека в Александрії, книгодрукування в Ханчжоу тощо. Однак містом, яке чи не найуспішніше творить наше майбутнє, є Сан-Франциско. Воно створило атмосферу, яка уможливила появу сучасних інформаційних технологій. Сан-Франциско та Кремнієва долина сьогодні сприяють розвитку одне одного.

Турунен переконаний, що ми можемо багато чого навчитися з історії цих міст. Зокрема, не варто нехтувати своєрідним історичним законом, згідно з яким революційні ідеї виникають у точках перетину або тертя різних культур. Якщо хочеш досягати успіху, маєш довіряти ідеям, які надходять ззовні.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2019
У розмовах із психотерапевтами, активістами, письменниками зринають теми кризи СНІДу і ставлення до...
Володимир Шелухін ・ Грудень 2017
Праця, задумана як популярне видання, може, однак, претендувати на статус колективної монографії з...

Розділи рецензій