Юкіо Місіма. Заборонені барви

Березень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
279 переглядів

Переклав з японської Дмитро Москальов
Харків: Фоліо, 2011.

Юкіо Місима (справжнє ім’я якого Кімітаке Хіраока), чи не найвідоміший у світі японський письменник (хіба що Харукі Муракамі може позмагатися з ним у визнанні й популярності), романом «Заборонені барви» завершує трилогію, і кепсько, що знайомство починається з останнього твору, а не з двох раніших – «Сповіді маски» та «Золотого храму». Але й це – добра нагода поринути у складний світ письменника.

Головний герой Юїті Мінамі – молодий і не надто обтяжений життєвими проблемами хлопець. Через власну наївність і необізнаність він пристає на дивну пропозицію відомого письменника Сюнсуке Хінокі, який усе життя страждав через приниження від жінок. Хінокі пропонує Мінамі закохувати в себе жінок, але не відповідати їм узаємністю. Ситуації додає напруження те, що Мінамі має нетрадиційну орієнтацію і більше цікавиться чоловіками, аніж жінками.

Втім, поступово стає видно, що він і чоловіків любити не може, бо закоханий тільки в себе. Сповнені моральних дилем персонажі не можуть узгодити власні життєві проєкти із зовнішніми соціяльними стандартами. Тому для Мінамі, Сінокі та інших героїв у їхніх світах кожна дрібниця є цілою подією, натомість подія видається дрібницею. Така зміна екзистенційних полюсів у колообігу речей і людей указує на специфічне реаґування цих персонажів на виклики життя, а також ілюструє їхній непересічний духовний настрій, що, по суті, є мініятюрою непростого внутрішнього космосу Місими.

Популярність роману на Заході обумовлена не тільки звертанням Місими до ґей-тематики (яка зближує його з окремими текстамі Оскара Вайлда і Жана Жене, а особливо помітні ремінесенції до «Смерті у Венеції» Томаса Мана) з одночасним переосмисленням японських традиційних постулатів, а тонким балансуванням між двома різними культурами. Власне, балансування між крайнощами є наріжним каменем творчости письменника. Герої Місими легко переходять від раціонального світовідчуття до ірраціонального, від суму до сміху, від глибокої мовчанки до відвертого сповідання Іншому. Втім, це балансування часто виявляється психологічною роздвоєністю не тільки в сексуальній ідентифікації, але й соціяльній, культурній, політичній. Остання відіграла фатальну роль у долі самого Місими, який після невдалої спроби вчинити державний переворот покінчив із життям, здійснивши сепуку – ритуальне самогубство.

Однак «Заборонені барви» все ж таки не про сексуальну орієнтацію, нарцисизм чи стражденну любов. Роман Місими набагато глибший і складніший, а тому переповнений смисловими пластами, що часто залишаються недосяжними з одного боку для західного читача, а з іншого – для східного. Основні мотиви героїв наче вислизають від нас, лишаючи недомовлення і недорозуміння. Нам здається, що ми все знаємо про персонажів і остаточно встановили свою моральну оцінку, але раптом з’ясовуємо, що зовсім не збагнули їхнього світу й лишилися кінець кінцем віч-на-віч із собою.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Вадим Мірошниченко ・ Грудень 2017
2015 року французький письменник Матіяс Енар отримав Ґонкурівську премію за роман «Boussole». Про...
Катерина Девдера ・ Грудень 2017
Юлія Фєдорчук — польська поетка, прозаїк, перекладачка, критикиня і літературознавиця. «Невагомість...

Розділи рецензій