Микола Стороженко. З мого життя

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
405 переглядів

Київ: Либідь, 2005.

Книжка презентує розрізнені спогади Миколи Стороженка (1862–1942?), співробітника «Киевской старины», згодом директора Першої Київської гімназії. Писати мемуари його заохотив Дмитро Дорошенко, коли після революції Стороженко опинився на еміґрації (в Юґославії). Досі їх не було опубліковано.

Стороженкові спогади згруповано в декілька частин: «На початку шляху. Наукове, культурне й громадське життя Києва другої половини XIX ст.», «Дворяни і земці Полтавщини XIX ст.», «Народні школи Чернігівщини та Київщини на зламі XIX–XX ст.». У частині «Видатні постаті в ґроні знайомих» ідеться про митрополита Евлогія, Пантелеймона Куліша, Василя Горленка, Ореста Левицького, Миколу Лисенка. Розлогий Стороженків коментар автобіографічного змісту, що супроводжує тут-таки вміщені листи до нього 1920-х років – Івана Бугая (Стороженкового земляка), професора Київської Духовної академії Федора Титова та діяча визвольних змагань Олександра Шаповала – подано в останній частині «На еміґрації: туга за Батьківщиною». У виданні вміщено раніше не друковані Стороженкові листи до Куліша за 1884–1887 роки, а також бібліографію основних праць Стороженка. Спогадам передує ґрунтовна вступна стаття упорядника Василія Ульяновського «Три “лики” Миколи Стороженка: “Малоросійство” – “російство” – “українство”», яка розкриває духовну еволюцію Стороженка, зокрема, виявляючи становлення його особистости під впливом (прямим та опосередкованим) його діда Андрія Яковича, письменника, аматора старожитностей і високоурядовця у Варшаві, дядька Миколи Ілліча, визначного шекспіролога й шевченкознавця, та далекого родича – письменника Олекси Петровича.

Треба зауважити, що Стороженкова книжка є вже четвертим виданням після реформування заснованої ще 1989 року серії, внаслідок якого вона стала живитися з Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Повна зміна дизайну позначилася на її поліграфічній якості (й істотному підвищенні в ціні), тимчасом як науковий коментар до текстів став скупішим і навіть звичайного іменного покажчика в ній тепер немає, що промовляє не на користь едиційної культури видавництва із його дещо заниженими науковими стандартами. Це, до речі, змусило Ульяновського, який був упорядником також двох раніших серійних томів, присвячених Володимирові Іконникову та Миколі Петрову (другого – наспілку), видавати окремо – власним коштом і мізерним накладом – коментарі й додатки до книжки Миколи Петрова.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Серпень 2018
Спогади історика Ярослава Федорука «На перехресті століть» сфокусовано на постаті львівського...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій