Анатолій Лащенко. З історії київської хорової школи

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
201 переглядів

Київ: Музична Україна, 2007.

Монографію «З історії київської хорової школи» багаторічного проректора з наукової роботи Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Анатолія Лащенка (1941–2007) почали готувати до друку тоді, коли її автор був тяжко хворим, а закінчувала роботу вже після його смерти редактор Ольга Голинська. Тема дослідження – історія становлення та розвитку хорової культури Києва від найдавніших часів до сьогодення, теоретична база – поняття «мистецька школа», у якому автор наголошує «якісний» складник. «…Спираючись на вчення Б. Яворського, який інтерпретує мистецьку школу як головну константу музичного життя, – пропонує Анатолій Лащенко на самому початку монографії, – хоровою школою можна вважати рівень оволодіння засобами хорової діяльности, які забезпечують уособлену професійну наступність і спадкоємність світоглядних, музично-естетичних і технологічних ознак певних суб’єктів хорової культури. Виходячи з цього, київську хорову школу слід розглядати як нерозривність історичного досвіду композиторської, виконавської, хорознавчої та слухацької практики у відповідному художньому просторі».

Джерела київської хорової школи автор убачає в поєднанні візантійського богослужбового ужитку (сирійське крило візантійського впливу, через грузинське та вірменське християнство – концепція видатного хорового дириґента Олександра Кошиця) та дохристиянської пісенної традиції Київської Руси. Побіжно минаючи VI–XIX століття, від 32-ї сторінки Анатолій Лащенко вибудовує детальну хроніку хорового мистецтва Києва XX століття. Треба чесно визнати: у назві книжки бракує цього важливого для читача часового орієнтиру, а отже – точного окреслення професійної спеціялізації автора, який навряд чи міг змагатися з найкращими вітчизняними знавцями музичних ділянок медієвістики, літургіки, барока тощо. Натомість, розповідаючи про хорове XX століття, Анатолій Лащенко почувається як риба у воді. Текст щедро ілюстровано портретами визначних київських хормейстерів, композиторів, дослідників хорової справи, світлинами із зображеннями співочих колективів. У таких працях заведено обмежуватися «най-найкращими», корифеями своєї справи. Тут усе інакше: поряд із керівниками капел із національним статусом Анатолій Лащенко сміливо називає імена талановитих хормейстерів Богдана Пліша, Тіберія Яцкулинця, Романа Будзяка, Ольги Редько, Надії Купчинської, Олени Соловей та інших, – декому на час написання монографії ще й тридцяти не виповнилося.

Втім, у висновках зауважено, що в основі «хорової системи» сучасного Києва лежить чітка ієрархія, де найвищу сходинку посідають провідні професійні колективи, а далі – хори, готові набути такий статус, навчальні колективи, аматорські угруповання, церковні хори, фольклорні ансамблі тощо. Попри величезну кількість хорових концертів у рамках фестивалів «Київ Музик Фест» та «Музичні прем’єри сезону» (укладанням хорових програм опікується композитор Леся Дичко, про неї теж написано), автор уважає, що Київ XXI століття має хори, але не має хорових композиторів, бо «композиторська молодь, на жаль, не має стрижня, необхідного для підтримування планомірного і невпинного розвитку вітчизняної хорової культури». І сам дає відповідь на питання, що саме, ймовірно, відвертає молоду ґенерацію композиторів від хорового жанру: «Пріоритетними у виконавській практиці досі залишаються духовна і народна тематика».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олександр Щетинський ・ Червень 2018
Хоча Сильвестров говорить про музику багато й охоче, він не є легким співрозмовником, бо найчастіше...
Тамара Марценюк ・ Квітень 2018
Авторка зізнається, що дослідження привело її до переосмислення української ідентичности, а також...

Розділи рецензій