Иван Жданов. Избранное

Квітень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
221 переглядів

Киев: Издательский Дом Дмитрия Бураго, 2004.

Рух і нерухомість, зміна і незмінність – два полюси, охоплені, поєднані та й, зрештою, вічно присутні у слові. Колись Юрій Лотман, порівнюючи – і протиставляючи – Мандельштама і Пастернака, характеризував Мандельштама через сталість, монолітність його образів, тоді як у Пастернаку вбачав поета нестримної динаміки, потоку дієслів, які тягнуть за собою у вир решту частин мови. Ці два полюси, між якими тремтить нервово стрілка поезії, у віршах російського поета Івана Жданова у дивовижний спосіб є рівною мірою виразними. Не просто співмірними – співприсутніми.

Поезія Жданова тече, як та мітична ріка, що, оперезуючи собою земну кулю, вічно перебуває в русі – й вічно лишається там само, де була. Із себе витікає – і впадає знов у себе: «Течет во мне река, как кровь глухонемая. / Свершается обряд – в ней крестят листопад, / и он летит на слух, еще не сознавая, / что слух сожжет его и не вернет назад». Стібки образів лягають швидко і густо: Жданов не зупиняється, аби пояснити, аби лишити читачеві простір для видиху, для витлумачення. «Цветок незрячего цвета», «дерева срывающийся жест – лист», «молча яблоко рта разломи молодым языком пустоцвета», «ветер многорукий… верхом на шатком метрономном стуке проносится смычками топоров». Його слово впертим буравом гризе тверді породи очевидности, тому що там, під цими породами, пульсує, дзвенить нечутно живий голос води – води, яка, щойно її торкнеться вістря бурава, знову піде ще глибше в земну утробу: мине, але залишиться присутньою.

Здається, що поезія для Жданова – єдині тенета, в які можна упіймати сутність (не захопити в полон, а тільки дещицю сповільнити, аби бодай мить помилуватися тим, як вона протікає крізь сіті). Секрет яблука: «В яблоке ключ повернут – сад догола раскрыт». Секрет моря: «Любое море – отголосок всех морей небывших». Секрет безсмертя: «Я бессмертен, пока я покорен, но не покорён». Зрештою, секрет творення вірша: «Рождается впотьмах само собою слово и тянется к тебе, и ты идешь к нему». Поет (той, що «мерой бога именною бесконечно одинок») немов натякає, що найбільші таємниці лежать на поверхні, надійно сховані своєю голою, беззахисною очевидністю. Простягни руку – і вони тут: «Ниша – тайник, стена и не стена, пауза в стене, призрачное пространство». Стіна і не стіна.

Він, поет, тільки й може, що ставити правильні запитання («…идет ли снег нагим или в рубахе, трещат ли сучья без огня, летит полет без птиц», «…лечит ли время всё то, что оно разрушает») – і фіксувати безжально прості, безжально прекрасні відповіді: «Когда умирает птица, в ней плачет усталая пуля, которая так хотела всего лишь летать, как птица». У «Вибраному» Жданова – понад сто віршів, повних таких запитань і відповідей. Жодне запитання не є остаточним, жодна відповідь вичерпною, а отже, це – справжнє: воно спливає – і залишається бути.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Грудень 2017
Антологія знайомить із віршами авторів покоління, народженого переважно у 1980-х роках і повністю...
В'ячеслав Левицький ・ Червень 2017
Завдяки тематиці книжки відкриваються раптові ракурси на класиків. Наприклад, хист чутливого...

Розділи рецензій