Е. В. Бойцова, В. Ю. Ганкевич, Э. С. Муратова, З. З. Хайрединова. Ислам в Крыму: Очерки истории функционирования мусульманских институтов

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
146 переглядів

Симферополь: Элиньо, 2009.

Книжка, у повній відповідності з підзаголовком, є не монографічною історією ісламу на території Криму, а сумою нарисів про різні періоди існування цієї релігії на півострові, при цьому підходи авторів, їхні уявлення про предмет студій і навіть межі цього предмету суттєво відрізняються. Спільною для всіх рисою є цілковита відсутність бібліографії (окрім підрядкових покликів) та покажчиків.

Перший розділ «Іслам у Кримському ханстві», авторства Олени Бойцової з Севастопольського гуманітарного університету, виходить далеко за межі релігієзнавства. Хронологічно виклад починається з першої половини XIII століття – задовго до утворення незалежного ханства. Авторка розглядає право та судоустрій Золотої орди та Кримського ханства (не обмежуючись шаріятським правом і судами кадіїв, а охоплюючи ще і звичаєве право та ясу), фольклор та сімейну обрядовість, літературу, музику та образотворче мистецтво кримських татар. По суті, маємо короткий нарис історії культури Кримського ханства, в якому власне інституційна історія ісламської громади відіграє хоча й важливу, але підрядну роль.

Виклад Бойцової надзвичайно багатий на факти, переважно взяті з дорадянських досліджень (рідше – з архівних публікацій, здебільшого також дорадянських), хоча ці факти не завжди перевірені, подекуди не систематизовані, а зроблені на підставі їх висновки не виглядають достатньо обґрунтованими – якщо такі висновки є взагалі. Тут можна, наприклад, натрапити на свідчення мандрівників про відсутність серед кримських татар доби ханства кримінальних злочинів, а на інших сторінках – на згадки про конкретні кримінальні справи шаріятських судів тієї ж таки епохи – і не знайти пояснень такої суперечности. Не позбавлений нарис і фактичних помилок та неправомірних модернізацій термінології. Загалом текст є непоганою спробою популярної історії кримськотатарської культури з особливою увагою до її ісламських аспектів, але не надто вдалою інституційною історією ісламу в реґіоні.

Нариси Віктора Ганкевича та Зареми Хайредінової з Таврійського національного університету присвячено функціонуванню ісламських конфесійних структур у Криму під владою Російської імперії та ісламським інституціям на півострові у 1920-ті роки. Автори опрацювали чимало архівних матеріялів та законодавчих актів і зуміли створити цілісну картину компромісного устрою умми, який установився в Криму після російського завоювання. Імперський уряд у прагненні лояльности кримських татар був готовий на значні поступки (збереження шаріяту як сімейного права, виборність усього керівництва, самостійне управління вакуфами), – але водночас і сам центральний уряд, і Таврійське губернське правління домагалися фактичного контролю над усіма справами кримських татар. Попри це, окремі громади зберігали значну автономію і від урядових структур, і від Таврійського мусульманського духовного правління, шаріятське судочинство залишалося відносно незалежним, і навіть контрольовані урядом вибори нерідко закінчувалися перемогою діячів національного руху.

У 1920-х роках уперше в історії реґіону владу здобули войовничі атеїсти. Чимала частина кримськотатарської еліти, зокрема й релігійної, еміґрувала, Крим сильно постраждав від голоду 1921–1923 років, війна і революція завдали значної шкоди релігійним інституціям. Більшовицька влада начебто претендувала на роль рятівниці всіх мусульман від (християнських) імперіялістів, з іншого боку – обкладала мечеті непосильними податками, скасувала шаріятське судочинство, не допускала відродження закритих у добу громадянської війни медресе. До певного часу особливий статус ісламу в совєтській зовнішній політиці рятував громаду від жорстких форм боротьби проти релігії. Але від 1929 року розпочалося масове знищення мечетей і арешти духовних осіб. На жаль, історії фактичної ліквідації релігійних інституцій у 1930-х роках, спроб поновити їх у часи Другої світової війни, а також збереження віри в умовах депортації автори не торкаються.

Завершує книжку нарис Ельміри Муратової про ісламське відродження у пострадянському Криму. Авторка, спираючись переважно на соціологічні дослідження та повідомлення преси, демонструє, що Духовне управління мусульман Криму (офіційно визнаний орган конфесійного самоврядування) контролює далеко не всі місцеві громади, а рівень релігійности серед кримських татар є відносно невисоким. Останнє призводить до фінансової залежности кримських мусульманських інституцій від закордонних спонсорів. Хоча фактично іслам для секуляризованої більшости татар є радше частиною народних традицій, абсолютна більшість кримських татар ідентифікує себе як мусульмани, і немає підстав очікувати на зміну ситуації.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій