Olena Nikolayenko. Youth Movements and Elections in Eastern Europe

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
179 переглядів

Cambridge: Cambridge University Press, 2017.

Книжку доцентки політичних наук Фордемського університету (Нью-Йорк, США) Олени Ніколаєнко присвячено аналізові взаємодій між ненасильницькими молодіжними рухами і чинними урядами у п’яти посткомуністичних країнах: Азербайджані, Білорусі, Грузії, Сербії та Україні.

У вступі авторка зазначає, що на зламі тисячоліть молодь вимагала політичних змін (зокрема, чесних виборів) у репресивних політичних режимах, що виникли після розпаду комунізму. Спочатку з групи студентства університету Белґрада сформувався сербський громадський рух «Отпор», який зумів мобілізувати чимало молоді та зіграв важливу роль у поваленні режиму Слободана Мілошевіча 2000 року. Трохи пізніше у Білорусі виник молодіжний рух «Зубр», який вимагав політичних змін на президентських виборах 2001 року. У Грузії утворився рух «Кмара», який протягом парламентських виборів 2003 року кинув виклик чинному режимові.

В Україні виникає «Пора», що заявляє про свої методи ненасильницького спротиву на президентських виборах 2004 року. І в Азербайджані з’являється декілька подібних молодіжних рухів: «Макам», «Єні Фікір», «Йох». Емпіричною базою книжки є 54 напівструктуровані інтерв’ю з колишніми учасниками молодіжних рухів із усіх зазначених країн (проведені переважно у січні–квітні 2008 року та березні–квітні 2010 року), результати опитувань громадської думки, публікації громадських організацій та звіти медій.

Олена Ніколаєнко описує політичний контекст протестів, наголошує важливість виборів у недемократичних державах як можливість масової мобілізації проти чинного режиму. Авторка виокремлює такі спільні риси молодіжних рухів, як координація протестів, основні вимоги протестів, фреймінґ (framing), репертуар дій. Водночас політичний клімат у кожній із досліджуваних країн має помітні відмінності на рівні доступу опозиції до медій та реаґування влади на спробу змінити еліти.

Зокрема, в Азербайджані та Білорусі спостерігалися жорсткіші дії у відповідь на критику владного режиму (зникнення, ув’язнення). Окрім того, відрізнявся масштаб молодіжних рухів. Згідно з підрахунками Ніколаєнко, найбільше учасників і учасниць молодіжних протестів було в Сербії (70 тисяч), далі з удвічі меншою кількістю іде Україна (35 тисяч). А після них зі значним відривом — Білорусь (5 тисяч), Грузія (3 тисячі), Азербайджан (по 100 в кожному). Згадано і про тенденції участи молоді у виборах, явку молоді на вибори, участь у голосуванні за опозиційного кандидата тощо. Дослідниця не оминає увагою протести після виборів, зокрема їхню тривалість і масштаб. Наприклад, в Україні на Помаранчеву революцію вийшов один мільйон осіб (36% міського населення), протести тривали 17 днів (22 листопада — 8 грудня). У Сербії та Грузії протести тривали по 12 днів. Але в Сербії на вулиці вийшли 700 тисяч (64% міського населення), а в Грузії — лишень 5 тисяч (0,3% міського населення). В Азербайджані змобілізувалися 20 тисяч осіб, а протести тривали всього 4 дні. У Білорусі на протести, що тривали протягом 3 днів, вийшло 5 тисяч осіб.

Ніколаєнко зауважує, що рівень молодіжної мобілізації залежить від того, наскільки соціяльний рух і чинний уряд застосовують інноваційні тактики та акції протидії одне одному. Зокрема, важливими для розвитку ефективних тактик є вивчення досвіду попередніх протестних кампаній у країні та міжкультурне поширення ідей. Сербські активісти й активістки ділилися досвідом, адже у них «Бульдозерна революція» відбулася найраніше. Плакати і стикери, які використовувала, наприклад, «Пора» в Україні, нагадують практики сусідніх держав.

Дослідниця присвячує окремі розділи аналізові молодіжних рухів опору в кожній із п’яти країн. Результати суспільних рухів проаналізовано відповідно до таких критеріїв, як структура політичних можливостей, доступ до ресурсів, мобілізаційні структури, стратегія і тактика. Олена Ніколаєнко наголошує важливість тактики спротиву, до якої входить тактика набору персоналу й тактика відносин із союзниками і супротивниками.

Завершуючи розділ про молодіжний спротив у Сербії, авторка пише про успіх «Отпору», пов’язаний із застосуванням подвійного підходу до громадянського супротиву: «розвиток неґативної кампанії проти чинного президента та позитивної кампанії, що мала на меті підняти політичну участь». Тобто самої критики замало для успішної молодіжної мобілізації. Варто також каналізувати молодіжний актив задля спільної мети повалення режиму.

Наостанок варто зауважити внесок дослідження Ніколаєнко до вже чималої кількости міжнародної академічної літератури з тематики суспільних рухів. По-перше, авторка аналізує приклади і успішної, і неуспішної мобілізації. По-друге, її книжка є доповненням до порівняльної літератури з питань демократизації, зокрема, в аспектах поєднання молоді та політики.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Грудень 2018
У монографії Світлани Трухманової на широкій джерельній базі показано особливості формування...
Ростислав Загорулько ・ Грудень 2018
Публікації числа висвітлюють аспекти поточного громадсько-політичного життя України, Росії, Чехії,...

Розділи рецензій