Вера Проскурина. Империя пера Екатерины II. Литература как политика

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
243 переглядів

Москва: Новое литературное обозрение, 2017.

Вєра Проскуріна, професорка Університету Еморі (США), послідовно займається літературними та ідеологічними інститутами Просвітництва. Це вже друга її монографія, присвячена «філософському сторіччю» та царюванню Єкатєріни II, яку видає «Новое литературное обозрение». Понад десять років тому вийшла книжка «Міти імперії. Література і влада в епоху Єкатєріни» (див. рецензію у ч. 4 «Критики» за 2007 рік), що досліджувала новостворену (чи переосмислену в новому ідеологічному просторі) імперську мітологію. У центрі нової праці Вєри Проскуріної знову література і влада, точніше «література при владі» та «письменниця на троні».

Спершу зауважимо, що дослідницю найменше цікавить «ґендерна» спрямованість, хоч Єкатєріна й була першою жінкою-авторкою в Росії та жінкою, що промовляла до провідних европейських філософів свого часу. Це книжка ані про «жіноче письмо», ані про леґендарну «жіночу історію» Північної Мінерви. Проскуріна досліджує саме літературу як політичний та ідеологічний проєкт, як один з інструментів політики та дипломатії російської імператриці. Загалом це праця про перші спроби політичної пропаґанди. І про перші — неймовірно ефектні й ефективні — спроби літературної промоції та презентації.

Справді, уявіть собі автора-початківця, чиї спроби обговорюють Вольтер і Дидро, а на прем’єрах учнівських п’єс присутній дипломатичний корпус. Утім, справжніх конкурентів у цього «автора під маскою» не було. Проскуріна починає з «Антидоту» — політичного трактату, який мав на меті спростувати опус абата Жана Шапа д’Отроша «Подорож до Сибіру» (1768). Шап представляв усю Росію як Сибір — зальодянілу варварську деспотію. Дослідниця коментує цю тезу й полемічну «антитезу» російської «владної письменниці» у світі ідей Русо та Монтеск’є. Єкатєріна, ховаючись під маскою «освіченого російського лицаря», якому вона вигадала героїчну біографію, — він мав загинути на війні, — заперечує «кліматичний концепт» і цивілізаційний кордон: якщо брати за відправну точку «актуальну війну», цей кордон пролягає між Росією і Туреччиною.

Другий розділ присвячено «антимосковським» комедіям: Єкатєріна зображує Москву як зосередження вад та неуцтва. «Ідеальне місто» в цьому театральному циклі — Ярославль, іще одна спроба «умовної географії». Інший комедійний цикл звернено проти масонів та Ніколая Новікова: імператриця вдає, що вона на боці Просвітництва і бореться із шарлатанами.

У центральному розділі Проскуріна наново переглядає «хрестоматійну полеміку» Єкатєріни і Дєніса Фонвізіна. З її аналізу випливає, що Єкатєріна довгий час не знала, хто був її журнальним опонентом і сприймала все це здебільшого як літературну гру. Нарешті, в розділі про «грецький проєкт» Проскуріна доповнює відоме прочитання цієї теми у Андрєя Зоріна («Годуючи двоголового орла»): історичні драми — «Історична вистава із життя Рюрика», «Початкове управління Олега» і «Початкове управління Ігоря» — мали стати поетичною леґітимацією «першої кримської анексії».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Липень 2017
Новий роман Олександра Ірванця подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку...
・ Березень 2017
Назва нарису Петра Кралюка та зображення на обкладинці книжки натякають на шпигунські пристрасті...

Розділи рецензій