Упорядники Фріц Олгоф, Дейв Монро. Їжа і філософія. Їжте, пийте і будьте щасливі

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
243 переглядів

Переклад з англійської Петра Таращука
Київ: Темпора, 2011.

Збірка статтей «Їжа і філософія» продовжує намічений попередніми виданнями («Вино і філософія», «Пиво і філософія»; див.: «Критика», 2011, ч. 3–4, с. 11) шлях осмислення буденности із філософської позиції або навпаки – осмислення філософських понять крізь призму повсякденних практик. Фриц Олгоф пропонує зіштовхнути у спільне поле аналізу їжу і філософію, дві, здавалося би, дуже віддалені між собою теми. Він є доцентом у Західномічиґанському університеті, спеціялізується на прикладній етиці та філософії біології, а Дейв Монро – професійний кухар, і разом вони складають ідеальну компанію, щоби зробити їжу «об’єктом філософських рефлексій». Упорядники запевняють, що хочуть повернути не тільки філософію до самої їжі, але й «сподіваються показати любителям попоїсти, гурманам, куховарам та іншим людям, які цінують їжу, що критичні роздуми про те, що і як ми їмо, можуть посприяти здоровому розкушуванню гастрономічними насолодами». Збірка складається з п’яти тематичних підрозділів, кожний із яких пов’язаний із певним етапом подавання їжі. Упорядники одразу зазначають: «на відміну від доброго ресторану, ми не заперечуватимемо, якщо вам після них закортить з’їсти ще що-небудь».

Перший етап, який символізує перекуску, присвячено дискурсові їжі у культурі та суспільстві. Зрештою, вибраний ракурс матеріялів цього розділу є мікрозрізом усієї антології, адже більшість авторів міркують саме над концептуалізацією їжі культурою, тобто у який спосіб культурні норми та цінності впливають на наш смак. Стаття Джен Рай «Чи слід мені їсти м’ясо? Веґетаріянство і вибір раціону» ставить питання вибору, який має не стільки етичні, а соціяльні витоки. Важливим спостереженням автора є те, що харчові продукти розташовуються у певній символічній ієрархії, яка відповідає соціяльній ієрархії. На верхньому щаблі перебуває червоне м’ясо, а на нижчому – рослинні продукти, що їх виокремлено як марґінальні. Ориґінальними, але доволі спірними є роздуми Шили Лінтот у статті «Довершений голод: міркування про харчові розлади по той бік краси».

У розділі «Перша страва. Критика вподобань і їжі» продовжено аналіз їжі залежно від культурного чи соціяльного контексту. Наскільки можна говорити про об’єктивність смаку? Чи взагалі він існує? Якщо ж ні, то для чого існують кулінарні блоґи, деґустатори, експерти і критики їжі? Майкл Шефер («Смак, гастрономічна досвідченість і об’єктивність») скептичний щодо об’єктивности смаку. Різниця між експертами в їжі і простими людьми не в тому, що перші начебто мають особливі сенсорні здібності, а швидше у вмінні експертами описати власні відчуття так, аби зацікавити інших.

Наступні два розділи заторкують проблеми естетики та етики. Кевін В. Свіні міркує про зовнішній вигляд їжі, а Дейв Монро взагалі намагається з’ясувати естетичні можливості страви як повноцінного мистецького твору. Детальний і різнобічний розгляд Монро є чи не найцікавішим у антології, оскільки саме він зумів збалансувати філософію і професійне знання гастрономії. У статті «Чи може страва бути мистецтвом? Проблема споживання» артикульовано цікавий парадокс: специфічна особливість їжі в тому, що, знищуючи її через споживання, ми навчаємося оцінювати страву. Етичний блок презентують тексти Роджера Дж. Г. Кінґа про добре харчування, Метью Брауна про вади харчування, а стаття Пола Б. Томпсона підхоплює попередні міркування власною розвідкою щодо ГМО в їжі. Завершує «десерт» Лінда Джерофке з арґументами за і проти полювання.

Читач уже нібито наситився всіма стравами, але упорядники додають іще «десертне печиво» – останній розділ, де вміщенно статті куховарів. Тексти кухарів не настільки рефлексивні та глибокі філософськи, але не менш цікаві в бажанні осягнути феномен їжі у людській культурі. Найцікавішою є стаття Акі Камодзави й Г. Александра Талбота «Урівноваження смаків: натхнення, смак і естетика на кухні», котра провадить читача прямо на кухню – творчу лабораторію, де постійно підтримується баланс між натхненням і технічним професіоналізмом. Автори зуміли лаконічно і ясно розкрити основний принцип куховаріння, який базується на смаку, натхненні й естетиці. Завершує антологію невеличкий комічний есей Вуді Алена «Так їв Заратустра». Упорядники про Аленову статтю пишуть, що «у ній згадано, напевно, більше філософів, ніж у будь-якій іншій статті цієї книги».

Кому може бути цікава антологія «Їжа і філософія»? Насамперед тим, хто не тільки любить приготувати смачненьке, а й замислюється над сутністю і значенням їжі. Зворотнім інтересом може бути бажання філософів, культурологів і соціологів зрозуміти механізми функціонування їжі, маніпулювання нею, бо в практиках харчування приховано тонкий контроль культури над нашими бажаннями, мотиваціями і намірами. Зрештою, ця книжка може бути цікавою всім, хто щодня (і дехто щоночі) має справу із таким банальним і водночас загадковим феноменом нашого життя як їжа.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Грудень 2017
Книжка представляє результати дослідження феномену гібридної війни Росії проти України, що його...
Олена Дядікова ・ Червень 2017
Процес відновлення довіри, вузьких і широких сфер відповідальности й усвідомлення власної автономії...

Розділи рецензій