Леонід Тимошенко, Володимир Садовий, Артур Сом... Ї, 2013, № 71. Дрогобич

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
163 переглядів

Число відкриває стаття Леоніда Тимошенка, присвячена першим історичним згадкам про Дрогобич. Автор цитує дослідження з історії міста XVI–XVIII століть авторства Ярослава Ісаєвича, який вказував на існування середньовічного міста Дрогобич кінця XIV століття, що «сформувалося, вочевидь, раніше». Тимошенко загострює питання про неправомірну мітологізацію заснування Дрогобича (задавнення віку міста), до якої вдавалися самі містяни й особливо влада. Таку політику здійснюють у джерелознавчій, методологічній, методичній та етичній площинах. Намір «пристарити» місто є великою спокусою, але й водночас історичною помилкою. Вік Дрогобича, на переконання Тимошенка, варто зменшити на триста років. Менш переконливо доводить протилежне текст Володимира Садового «Дві епохи в історії Дрогобича». Садовий покликається на Києво-Печерський патерик, у якому згадано про припинення постачання солі з Галичини у 1094 році, а отже, і про відсутність солі в усій Київській Русі. Тож автор припускає, що Дрогобич точно існував, бо у ньому були найбільші поклади солі.

Культурологічний блок складають інтонаційно зовсім інші тексти. Це оглядова семіотична розвідка «Символи Дрогобича» Артура Сома, мистецтвознавча стаття «Про що мовчать дрогобицькі будинки» Петра Сов’яка, етнокультурна візія «Дрогобич і євреї» Тараса Возняка, своєрідна арабеска повсякденности міста у колажі згадок «Дрогобич: “візуальне обстеження”» Олега Стецюка. Цьому авторові належить також чи не найцікавіший матеріял числа, присвячений вокзалові та коліям Дрогобича. До слова, сучасні урбаністичні дослідження повсякденности приділяють пильну увагу вокзалам (згадаймо бодай Едварда Рельфа і Марка Оже). Олег Стецюк, формулюючи питання про залізницю колишню та нинішню, загострює ще й антропологічну перспективу. Справді, люди по-іншому не тільки позначають, але й бачать місця, а особливо такі транзитивні, як вокзал. За 140 років історії дрогобицької залізниці змінилося багато поколінь, із ними назбиралися різні семантичні шари міста. Скажімо, цікавим ґендерно-антропологічним фактом є той, що 1913 року жінкам було заборонено «носити каблуки без колодок до капелюха». Окрім історичних документів, автор звертається до Шульца, який красномовно описав людський гул на вокзалі.

Історичні та культурологічні нариси доповнено текстами про леґенди міста. Згадуваний Олег Стецюк (йому належить більшість статтей числа) розповідає про Зельмана Вольфовича, який був не тільки «нечесним євреєм», а ще й упирем. Вампірську тематику тісно пов’язано з євреями, бо їх часто описували як любителів християнської крові. Однак дехто пише про Зельмана й те, що він у Дрогобичі «провів з’їзд відьом та відьмаків, упирів та упириць, ворожок та ворожбитів і всіх тих, хто хоч трохи знався на різних магіях з усього Прикарпатського краю». До ґотичної тематики можна залучити й статтю Ігоря Чави «Некрополі Дрогобича», у якій ідеться про усипальниці, цвинтарі та специфіку поховань містян.

Фольклорний образ Зельмана поглиблює дрогобицький дискурс, створюючи довкола нього ауру загадковости і винятковости. Доповнює його стаття про художників та літераторів Дрогобича. Артур Сом оповідає про дрогобицьких митців XIX–XX століть, які «творили на засадах західного европейського модерного мистецтва». Серед найвідоміших — Леопольд Ґотліб, Йоахим Вайнберґ, Генрік Лянґерман, Єфраїм Лілієн. Іванка Подольська коротко згадує про літературний складник Дрогобича, зокрема про Івана Франка. На жаль, нічого не сказано про Бруно Шульца, літературні гуртки й вечори, а також про відтворення Дрогобича в інших художніх текстах, що могло би краще розкрити образ міста. Своєрідною реабілітацією є стаття про дрогобицьку фотографію Зенона Філіпова, а завершує число Стецюків огляд простору вулиць і провулків Дрогобича.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій