Андрій Павлишин, Іван Монолатій, Володимир Великочій.... Ї, 2010, № 64. Україна – ЕС: транскордонна Галичина

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
171 переглядів

У цьому числі часопис «Ї» робить спробу окреслити складні стосунки між Україною та Европою через локус Галичини. Виринаючи раз у раз, питання набуває нової гостроти і старої гіркоти, тож номер із назвою «Україна – ЕС: транскордонна Галичина» по-новому розкриває тему кордону між Україною та Европою, або навіть і світом.

Вигідне геополітичне розташування Галичини перетворилося на її прокляття: вона опинилася між молотом і ковадлом, між Росією та Европейським Союзом, – каже у вступі головний редактор Тарас Возняк. Однак це питання не тільки географічних чи фізичних кордонів, а й символічних: «розширивши поле всіх мислимих свобод всередині себе, Европейський Союз збудував височенну нову Берлінську стіну між власне свободою та Україною». Варто додати, що символічне, штучне не є чимось відірваним від дійсности, а тому для українців символічне часто є реальною неможливістю потрапити до своїх родичів і просто перетнути кордон. Власне, перехід через кордон та понад кордони і є маґістральною темою «Ї».

Доволі дискусійною є вступна стаття Андрія Павлишина «Галичина як мислевірус» про характер виникнення ідентичністного простору галичан. На початку автор одразу налаштовує читача на рефлективність, стверджуючи, що «слово “Галичина” належить до таких абстрактних конструктів, якими можна оперувати у запальних дискусіях у салонах і сторінках жовтої преси». Намагання дефініювати, розкрити концепт «Галичини», або навіть і відкрити його, постає засадничою проблемою, адже визначити – означає надати феноменові не тільки словесної форми, а й адекватного смислового поля.

Міркування Івана Монолатія у статті «Галицький компроміс 1914 року. Старт чи фініш українсько-польського примирення?» дещо іншого штибу, однак теж стосуються історії Галичини та її геокультурних кордонів. Для автора межі розуміння, толерантности закладаються характером стосунків між націями. Зокрема у полі зору опинилася польсько-українська угода 1914 року, відома як «Галицький компроміс». Монолатій висвітлює цей процес у деталях, оглядаючи пресу й цитуючи документи, навіть наводячи порівняльні таблиці. Висновок невтішний: відмова держави від задоволення справедливих вимог етнічної більшости реґіону перекреслила перспективу досягнення консенсусу й компромісу. Ще в одній статті Іван Монолатій розвиває сюжет етнополітичних суперечностей, наголошуючи цього разу особливу роль політичного примусу чи насильства та користаючи для цього з прикладу справи Січинського–Потоцького.

Дещо вибивається з накресленого тематичного курсу стаття Володимира Великочія про українсько-совєтську історіографію, однак для зацікавленого кола читачів це дуже корисний текст. Інша річ, що зацікавлене коло може обмежитися самими істориками. На противагу можна навести прекрасну розвідку австрійського дипломата та історика Еміля Брикса «Похвала містам Центральної Европи». Бриксова стаття неначе має на меті слідувати за тезою угорського письменника Дьордя Конрада, яка присутня у першому ж абзаці, у намірі розкрити універсальне через локальне: «Якщо Будапешт захоче бути містом тільки угорським, а Відень – тільки австрійським, то тоді обидва залишаються тільки провінційними містами». Спостереження цілком підтверджується, тож автор лаконічно, але переконливо ілюструє необхідність східноевропейського міста долати власну географічну обмеженість, поширюючи свої культурні змісти символічним шляхом. Брикс вільно оперує такими поняттями, як барокова свідомість, культурний простір, конфлікт традицій, медійний дискурс, і цей широкий засяг робить його текст справді міждисциплінарним у найкращому сенсі цього слова.

В есеї Вацлава Гавела «Дивуватися треба» порушено не менш актуальні проблеми сучасного міста і цивілізації. Гавела дивує, що лише за декілька років позаміські пейзажі навколо Праги набули аморфного, невизначеного забарвлення – перед нами відкривається і не місто, і не село, а «величезне коло чогось, що я не умію назвати». Автора найбільше бентежить порушення естетичних і смислових меж у структурах міста, які хаотично розкидані й не творять жодної системи чи ідентичністної карти.

Три тексти Тараса Возняка об’єднано навколо ідей кордону й ізоляції, а також концепта демонтажу – одного із засадничих для філософа понять. Автор послідовно розкриває свої ідеї, заявлені у вступному слові, однак більше деталізує та загострює, часто у доволі песимістичному ключі.

Мирослав Маринович закликає зробити висновки зі складних українсько-польських узаємин, аби не тільки уникнути помилок, а й примножити перемоги у спробі, знову ж таки, здемонтувати стереотипи щодо України у світі й Европі. Прагнення переосмислити усталені, але й водночас сумнівні дефініції присутнє у «Відповіді професору Мариновичу» Збіґнєва Буяка. Присутнє воно також у текстах Віри Бурдяк (розгортання всієї панорами складности евроінтеґрації України), Олександра Сирцова (процес отримання візи в Европу, зокрема до Польщі та Чехії), Едварда Лукаса (помилки американського уряду у діялозі/монолозі зі східноевропейським простором) та інших авторів часопису.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Листопад 2016
Черговий том «Запісаў» є найбільшим за обсягом випуском альманаху в його історії, що сягає майже...
Дмитро Шевчук ・ Травень 2016
Сторіччя від початку Першої світової війни — це нагода замислитися про причини і наслідки цієї...

Розділи рецензій