Петро Гуцал, Микола Лазарович, Іван Боберський.... Ї, 2010, № 63

Листопад 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
354 переглядів

Може, мешканці Тернополя не в усьому погодяться з Тарасом Возняком, але роль їхнього міста, яке є визнаним складником у тріяді «галицьких столиць», бачиться йому такою: «…По суті не галицький, а подільський в етнографічному сенсі реґіон, одним із центрів якого і є Тернопіль, увійшовши у галицький контекст, не лише перейнявся галичанством, але й істотно зміцнив саму галицьку платформу, яка стала одним зі стовпів відновлюваного українства».

Попри потужні руйнівні процеси, що винищили основні домінанти міста, Тернопіль зберіг достатньо пам’яток, мітів та історій. Петро Гуцал у тексті «Власники Тернополя» розповідає про те, кому і коли належали його артефакти. Йдеться не тільки про конкретних осіб, але й про режими чи політичні рухи: «від ставлення до міста, турботи про нього чи байдужости до його розвитку того, хто ним володів, залежало становище міщан, а загалом й історична доля Тернополя».

Микола Лазарович описує функціонування міста у складі ЗУНР і називає Тернопіль її другою столицею. Автор із зовнішнього владного контексту маневрує у внутрішню владу міста, її формотворення і водночас віддзеркалення загальнодержавних процесів.

Біографія міста може бути також сукупністю локальних історій, часто протилежних і трагічних, котрі творять те, що ми називаємо «дух міста». Прикладом такого розкриття може бути щоденник Івана Боберського, де дрібні факти повсякдення розповідають більше, аніж «великі» події культури чи історії. Натомість Богдан Остап’юк звертається до вражень особистостей відомих і визначних. Тернопіль очима Івана Франка і Богдана Лепкого – це різні Тернополі, але водночас між ними існує спільність і єдність. Подорожуючи від одного топосу в інший, від фільварку до цукорні, маркується специфічне авторське місто – Тернопіль Куліша, Тернопіль Франка, Тернопіль Лепкого.

Не можна оминути й унікальних барв культурного життя. Театральний, музичний і розважальний його компонент змальовує Любомира Бойцун. Важливим елементом побуту міста (спільним, до речі, з традиціями Львова та Івано-Франківська), «улюбленим місцем відпочинку і зустрічей тернополян» були, крім шинку, корчми і ресторану, міські кав’ярні, які «з’явилися у Тернополі з модою на кавування, якою повіяло з Відня. За цю любов городян до кави стали жартома корінних міщан називати “кавунами”».

Завершує число путівник вулицями Тернополя, екскурсію якими майстерно проводить та ж таки Любомира Бойцун; за обсягом ця публікація складає основну частину числа.

Загалом збережено баланс між різними проявами та іпостасями багатогранного й неоднозначного Тернополя. Охопити весь соціокультурний та історичний пласт міста неможливо, однак можна пунктирно окреслити основні його аспекти, залишаючи вільні простори для пізнання і розуміння. Саме таку стратегію обрав часопис – цілком доцільну, коли треба передати виразний і самобутній дух міста.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Богдан Завітій ・ Вересень 2016
«Стамбул не став справжньою батьківщиною для моїх батьків. Вони ніколи не почувалися в цьому місті...
Богдан Завітій ・ Вересень 2016
В історії Білорусі «довге XIX століття» збігається з часовими рамками, що їх визначив британський...

Розділи рецензій