Тарас Возняк, Пауль Тиліх, Гельмут Плеснер.... Ї. 2005, № 37. Страх

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
120 переглядів

На загальне враження авторів цього числа «Ї», філософсько-культурологічні міркування про страх тяжіють до того, щоби не так подолати цей страх, як означити його законне місце в людському бутті. Пояснити й виправдати, здійснити «археологію» страху, не минути жодного поверху його з’яви: від особистого до суспільного й загальнолюдського. І хоч би яким наболілим для людської раціональности було це явище, хоч би якими гіркими й безрезультатними виявлялися його уроки, автори плекають свої позитивні, наукові обсервації страху наполегливо, а часом навіть із повагою. Не «порятувало» справи й те, що число розпочинає есей Тараса Возняка «Не бійтеся» – з «історичним закликом», винесеним у заголовок, і з пам’яттю про шляхетність протистояння людини страхові, в страху й попри страх. Торкаючись наступних матеріалів, ми, разом із авторами, повсякчас стаємо чи то свідками, чи то адвокатами страху. В часописі вміщено статті й витяги з філософських праць про екзистенційний зміст тривоги, жаху, деструктивности («Мужність бути» Пауля Тиліха), смерти («Творення танатології» Люїса Вінсента Томаса), плачу (Гельмут Плеснер); про чинники внутрішньої мотивації жорстокости й, навпаки, співчуття до страждань іншого («Ера порожнечі. Есей про сучасний індивідуалізм» Жиля Ліповєцкі») та дилему відкритости й безпеки людини («Тиранія інтимности» Ричарда Сенета). Окрему лінію становить фройдистський (Юлія Кристева) та політичний вимір проблеми – наприклад, «непорушний союз» страху та влади в тоталітарних суспільствах (про це пишуть Кристіане Басіюні, Петер Л. Берґер і Бриджит Берґер, Лєонід Ґозман та Алєксандр Еткінд), тероризм (Андрій Рєпа), інерція масових інстинктів, що їх експлуатують «державні вожді» (Оґюстен Кабанес та Леонард Cас). У низці есеїв, наче в музейній експозиції, що вражає достеменністю й натуралізмом, представлено «культуру страху» XVII та XVIII століть – окрім сподіваних текстів Мішеля Фуко, тут уміщено також «Ґільйотину і портрет» Деніела Араса та олітературену історію «Людина, яка їла смерть. 1793 рік» Борислава Пекича. У продовження цієї історичної лінії Ерик Робертсон Додс досліджує пізній античний ірраціоналізм як вияв «страху свободи». А Evilly (Марина Недашківська) знаходить сучасний сюжет експлуатації страху маскультурою: авторка пише про фільми жахів. Інші українські матеріяли числа – Вадима Васютинського, Олега Покальчука, Ірини Магдиш – раз по раз апелюють до листопадово-грудневих подій 2004 року (цікаво, що в додатку до часопису редакція вмістила архівний документ часів «революції»), хоча загалом їхня перспектива ширша, «пострадянська». Із текстів Антоні Кемпінського та Александера Ловена можна скласти уявлення про погляд психіятрів на явища страху й депресії при патологічних станах психіки. Завершують число літературні опуси Анджея Бурси та Лєвона Хечояна.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій