Тарас Возняк та ін. Ї. 2005, № 36. Галичина країна міст; № 36*. Галичина країна людей

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
53 переглядів

Спарене число культурологічного часопису «Ї» є продовженням краєзнавчих студій, розпочатих випуском «Геній місця» (№ 29 журналу), повністю присвяченим Львову. В цьому ж числі заявлено спробу подолати львівський «еґоцентризм» і представити Галичину поглядові освіченої публіки «як цілковиту Країну Міст» – наче в контраверзу поширеному поглядові на цей край як переважно рустикальне середовище. Редакція здійснює це в доволі своєрідний спосіб: по-перше, через окреслення універсалії міста і її проєкцію на топографію краю, по-друге, через принцип путівника, коли про те чи те місто або містечко оповідається впродовж подорожі шляхами, які ведуть зі Львова. Проте насправді розповідь побудовано так, що всі шляхи ведуть до Львова, і врешті ця уявна подорож лише доводить, що «початком і кінцем» Галицького універсуму був і залишається Львів. Інакше кажучи: всіма трьомастами згаданими в книжці містами та містечками мандрує людина, сформована в львівському овиді.

Чим відрізняється овид від околу та як це загалом впливає на характер чи світогляд, читайте статтю Тараса Возняка в числі 36*. Хоч би як автор ховався за «феноменом галицької ментальности», саме це видання («Галичина країна людей») засвідчує переконану львововимірність серії. Але матеріяли дібрано так, аби ні в кого не виникло й тіні сумніву, що Львів цілком має право на статус «вічного міста». Де ж бо ще ви зустрінете таких випускників гімназії, які, опинившися на фронті, пишуть своєму навчителеві такі змістовні листи: «Лежимо обозом у лісі в мазанках під колодами, вкритими землею. Так мусіли мешкати перші пустельники на Тібеті, лише замість побожних псальмів тут доволі часто гримить артилерія й підспівуюють карабінові псальми». Або де матимете справу з такими шляхетними батярами, знаменитими поштарями, дотепними галицькими мудрагельками й багатьма іншими цікавими постатями: від Захера фон Мазоха до знаменитого натураліста Станіслава Петруського. В чому напевно можна погодитися з Іриною Магдиш, що журнал не конче має бути «авторитетним, солідним і нудним».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій