Юлія Осадча. Японська еґо-проза ватакуші-шьосецу: теорія, генеза, сучасний контекст

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
272 переглядів

Київ: Наукова думка, 2013.

Не заграючи з примітивними уявленнями про Японію (авторка уникає імен Харукі Муракамі та Юкіо Місіми, хоча задля справедливости слід зазначити, що літератор-заколотник у книжці присутній — лише так, як цього вимагає уважний погляд на його роман «Сповідь маски»), Юлії Осадчій вдалося уникнути профанації самої ідеї «наукової книги» (назва серії, в якій працю було опубліковано).

У назву монографії виведено не зовсім зрозуміле ватакуші-шьосецу («я-проза», поняття, яке розробив теоретик Цубоучі Шьойо). Так само в усій книжці Юлія Осадча послуговується численними транслітерованими японськими термінами. І якщо таке явище є звичним для нас у випадку германських чи романських мов, то воно не має викликати подиву, якщо це — японська. В усьому тексті немає жодного ієрогліфа — вони з’являються тільки в іменному й тематичному покажчиках. Цілковите занурення явищ іншої культури у близьку нам мову є містком, що органічно поєднує цю культуру зі звичною для нас проблематикою.

Що незвичного в літературному жанрі еґо-прози, розташованому між сповіддю та романом від першої особи? Для нас, вихованих у культурі не тільки читання, але й письма, де займенник «я» посідає чільне місце, у цьому немає жодної проблеми. Майже третину книжки присвячено тому, аби продемонструвати складний процес виникнення суб’єктивности оповіді в японській літературі. Враховуючи шар літературної спадщини країни, порушений у дослідженні (від епохи Хейян до ХХ століття), а також те, що звичка висловлювати особисте ставлення і взагалі вживати «я» в тексті була відсутня, складно уявити той світоглядний злам, який відбувся у свідомості японських письменників (які до певного часу займали найнижчу сходинку на суспільній драбині).

Авторка послідовно «просіює» класичні прозові та поетичні тексти, видобуваючи з них перші знаки маніфестування себе як особистости. Не лише найвідоміші імена, наприклад Мурасакі Шікібу, але й мало знані навіть японістам постаті показують генезу «особистости в літературі», поступове проростання якої (спочатку «я», яке помалу здобуває своє право на «Я») остаточно оформлюється в епоху Мейджі (остання третина ХІХ століття — 1912 рік). Постання країни у політичному сенсі відкриває і шлюзи пізнання, тож західний досвід постулювання себе всотується у сприйнятливий інтелектуальний ґрунт (один із найцікавіших розділів стосується рецепції натуралізму, реалізму та романтизму в Японії).

Понятійний апарат, що його дослідниця вичленовує з художніх і теоретичних текстів японських авторів, органічно сполучається з розвитком західного літературного самоусвідомлення та саморепрезентації. Маємо справу з подоланням «чужости» японського письма. Дослідження підтверджує універсальні закони мислення себе, спільні для европейської та японської літератур. «Я» говорю про «себе» для відкриття «Чужого»: ці позиції ведуть напружену гру, різноманіття якої простягається від самозвинувачення до самовиправдання, а щирість сповіді — від біографії до фікції.

Поштивість, із якою авторка береться за розгляд літературних творів, — байдуже, чи це роман Фтабатей Шімей «Пливуча хмара», чи повість «Постіль» Таяма Катай, чи теоретичні праці Цубоучі Шьойо, — співмірна з обережністю в роботі з ідеями теоретиків літератури: не вийти за межі «дозволеного», не перетворити дослідницьке поле на місце для реалізації амбіцій і фантазій. Тому, за всієї еклектичности залученого матеріялу, це вдала спроба дотриматися чистоти стилю.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій