Євген Мінко. Я, Анна Чиллаґ

Квітень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
220 переглядів

Київ: Ультрадрук, 2016.

«Анна Чилаґ» – торгова марка, що її використовували на межі ХІХ–ХХ століть на позначення речовини для зміцнення волосся, «як у Лореляй», стала центральним образом книжки. Комодифікація міту – торгова марка та романтична історія про скелю, яка шепоче, постає влучним оксюмороном.

У короткій біографічній довідці про письменника сказано, зокрема, таке: «Автор <…> численних статей, присвячених проблемам Реального», хоча зі змісту книжки випливає радше те, що саме Реальне є проблемою. Навіть не у філософському, а в побутовому сенсі. Реальне – це щось таке, що заважає нам жити. Майже як скалка в пальці чи кістка в горлі. Нам, не авторові – він, попри свою відразу до нього, змирився та зжився із Реальним, а власне невдоволення перетворив на перформативне дійство, яке цілком можна продавати. Книжку «Я, Анна Чиллаґ» було презентовано 30 листопада 2016 року в межах однойменного перформансу, під час якого Євген Мінко читав лекцію «Шизофренія і ХХ століття», а після цього палив примірники видання, які не вдалося продати під час заходу.

Візуальний супровід тексту забезпечують світлини Валерія Мілосердова – фотографа, який здобув визнання завдяки документалістиці (знімав боротьбу литовців за незалежність під час протестів у Вільнюсі 1991 року, заколот ҐКЧП у Москві, підготував серію робіт про шахтарів Донбасу тощо). І фотографа, і письменника варто розглядати як співавторів. Світлини, з яких постають жебраки в метро, непритомний солдат на параді, вибухи, аварії та дрібні життєві втіхи є своєрідним постскриптумом до доби, з якою ми прощаємося, але у спадок від якої отримуємо купу мотлоху й головний біль. У термінах Жана Бодріяра, який, вочевидь, близький світоглядові Мінка, це можна назвати історією «неприєднаних»: викинутих, знедолених, травмованих. Вони ніби є (принаймні на світлинах), але насправді їх не існує (в тексті – жодного слова). І ця дивна суперечність найкраще свідчить про епоху, Реальне якої ця книжка претендує осягнути. А можливо, й не претендує.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Ія Ківа ・ Квітень 2018
У центрі уваги авторки – історія трьох поколінь родини Ціликів на тлі повільного й болісного...

Розділи рецензій