Габріела Містраль. Вибрані поезії

Березень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
647 переглядів

Львів: Кальварія, 2010.

Чілійська поетка Ґабріела Містраль (1889–1957), чий літературний псевдонім поєднав у собі імена двох видатних поетів романського світу – Ґабріеле Д’Анунціо та нобелівського лавреата (1904) Фредерика Містраля, своєю творчістю довела, що такий вибір не був безпідставною зухвалістю. 1945 року вона також здобула Нобелівську премію – першою з-поміж латиноамериканських письменників. Сім її поетичних збірок стали трагічним голосом простої жінки, прихованим за сильною особою активної політичної та культурної діячки, реформаторки освітньої системи.

Українське видання – це невелика книжка поезій, вибраних із чотирьох найкращих збірок: «Відчай» (1922), «Ніжність» (1937), «Рубання лісу» (1938) і «Давильня» (1954), у перекладі поета, лексикографа та енциклопедиста Григорія Латника.

Лірика «Відчаю» забарвлена смутком від утрати коханої людини, страхом і самотністю. Драматизм людської екзистенції прописано беззахисним зверненням до Зла і Смерти, мертвих дерев, плинних хмар і холодних зірок. Страждання набувають різних форм і втілень. Властиво, сам поетичний дар, що «мов лезо гаряче хтось устромив», сам вірш, «неосяжний наче приплив», на думку Містраль, найбільше «знекровлює» поета («Благання»).

Поезія «Ніжности» створена більшою мірою не пристрастю, а відстороненим поглядом, ніжним спостереженням. Її тексти замикаються у рондо, набувають об’ємности й циклічности, це породжує надію, наповнює вірші повітрям і світлом, ліпить веселковий міст, один край якого губиться у небі («Ронда еквадорської сейби», «Кубинська ронда», «Веселка»). Поетка звертається до свого індіянського коріння і до давніх традицій, у яких знаходить цілюще джерело для своєї зболілої душі.

У подальших збірках, «Рубання лісу» і «Давильня», Ґабріела Містраль розкриває мітологічний світ латиноамериканської культури, залучає читача у гармонію прийняття життя та смерти, страждання та радости, любові й печалі. Силу поетичної строфи закодовано у живому звучанні прадавніх заклинань інків, майя, кечуа у рядках, присвячених описам моря, тропічного сонця, водоспадів і вулканів, простих селян у їхньому повсякденні. Поетка не полишає своїх провідних тем межовости світів, але вони отримують нове звучання у сакральному обрамленні гострого відчуття тонкого світу, вірного шляху, вічного повернення. І водночас через саму себе вона приходить до глибинного розуміння свого народу, його душі і спільного тіла, його праці, прагнення свободи.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Грудень 2017
Антологія знайомить із віршами авторів покоління, народженого переважно у 1980-х роках і повністю...
В'ячеслав Левицький ・ Червень 2017
Завдяки тематиці книжки відкриваються раптові ракурси на класиків. Наприклад, хист чутливого...

Розділи рецензій